Способи вступу до ВНЗ

Іноді батьки говорять: "Я вступав сам, мені ніхто не допомагав, нехай і він сподівається тільки на себе". Радимо усвідомити: такий підхід спрацює у двох випадках зі ста. Ви, батьки, вчилися 20 років тому. З тих пір дещо змінилося. А саме: у школах стали вчити гірше, а вимоги інститутів зросли. Більше того, ці вимоги стали всюди різними.

Кримінальний й напівкримінальний (такі як: хабар за перевірку твору або за внесення в заповітні списки безумовно зачислюваних) ми залишимо за рамками розмови. Помітимо лише, що число співробітників інституту, допущених до перевірки творів або до кнопки комп'ютера, занадто мале.

Що ж стосується законних способів, то вибір їх не пов'язаний із проблемою "платити або не платити": в 90 випадках зі 100 платити однаково прийдеться.

Законні способи поділяються на дві нерівні частини. У першої - "ексклюзивні" способи.

Суть у тому, що абітурієнт повинен довести приймальній комісії свою винятковість, що виділяє його з юрби вступників, і тим самим одержати пільги при вступі. Наприклад, шкільна золота медаль. Як відомо, медалістам дане право здавати один профільний іспит. І якщо одержує "п'ятірку" - безумовно проходить. Але! До медалей у приймальних комісій поваги немає, воно просто тане рік у рік, у зв'язку з ростом кількості медалей на тлі загального погіршення шкільних знань.

Інший "ексклюзивний" спосіб - олімпіада . Міжнародна або всеукраїнська - це автоматичне зарахування. Є ще вузівські предметні олімпіади для абітурієнтів. Дуже гарний варіант. Потрапляння в десятку переможців прирівнюється до "п'ятірки" на вступному екзамені з даного предмета. Звичайно до олімпіад готовлять вузівські викладачі. І спосіб цей гарний тим, що абітурієнта знають в обличчя задовго до початку іспитів.

І третій "ексклюзивний" спосіб - заняття з репетитором, по суті, близький до попереднього. До речі, багато ректорів уже прямо говорять про користь репетиторства. Якщо, звичайно, воно "правильне".

Нагадаємо правила наймання репетитора. "Правильний" репетитор не обклеює стовпи своїми телефонами й не світиться в Інтернеті. Його координати передають із рук у руки. Тому подзвоніть знайомим, діти яких вступали минулим літом. Не погоджуйтеся на репетитора, що готовить "в усі економічні" або "в усі технічні". Це профанація. Викладач повинен бути саме з того факультету, який вам потрібний. Але не вірте тим, хто скаже, що буде в приймальної комісії (ви не зможете це перевірити до 1 липня), і зажадає 100 баксів за урок. Про нормальну ціну бажано дізнатися заздалегідь. Дорожче всього йде іноземна мова, дешевше - математика, українська, інформатика.

Перед початком занять репетитор-професіонал обов'язково пояснить, які теми він збирається "проробити", які завдання буде давати й чому. Його завдання - підготовити до іспиту на конкретний факультет. Загальний розвиток, математика або фізика "взагалі" вам не потрібні. Якщо репетитор на першій зустрічі скаже, що ваш недоук не знає нічого, не лякайтеся. Звичайно вони так набивають ціну, але в багатьох випадках не занадто далекі від істини.

І ніяких групових уроків, тільки індивідуальні двогодинні заняття, як мінімум, двічі в тиждень. Обов'язкові домашні завдання, виконання яких ви, зрозуміло, контролюєте. Спроби репетитора вести розмови "за життя" в оплачений час припиняйте негайно.

Остаточно втративши в останні роки довіру до якості шкільних знань, більшість вузів вибудувало власні системи занять із абітурієнтами: підготовчі факультети, відділення, курси й ліцейські класи в загальноосвітніх школах. Це, так сказати, "масові" й узаконені види репетиторства. І в багатьох випадках вони досить ефективні.

Головна перевага підготовчих курсів: там можна довести викладачам, що ти зможеш учитися саме в цьому ВНЗ.

Додамо до цього, що єдиної системи в масовій підготовці у вузи не спостерігається. Називають по-різному: і курсами, і факультетами, і відділеннями, але в кожному ВНЗ мають на увазі своє. В одному місці платні заняття, в іншому - безкоштовні, в одному - вільний запис, в іншому - треба здавати іспити на підготовчий факультет. Але, як правило, на підготовчих курсах слухачі можуть вибирати ті предмети, які, на їхній погляд, їм необхідні. А на підготовчих факультетах більш сувора обов'язкова програма й випускні іспити.

Ще один спосіб - ліцеї й школи з ліцейськими класами. Це, мабуть, найкращий спосіб підготовки у ВНЗ, хоча займає вона 2-3 роки. Але, повторимо, і навчання в ліцеї не виключають занять із репетитором. А програми тут дуже відрізняються від звичайних шкіл. Тому що їх створюють викладачі вузів. У багатьох випадках вони ж і ведуть у школах "вузівські" предмети (або ж учителі працюють під керівництвом вузівських викладачів).

Відмітимо, що кращі приватні школи теж, як правило, пов'язані з інститутами. Тут зустрічаються різні варіанти. Наприклад, школа виділяє один день, коли юнаки займаються у вузівських аудиторіях.

Всі способи вступу гарні. Але як показує практика, кращий ефект дає їхнє сполучення.

(За матеріалами статті Ірини Воробйової,
Катерини Кротової, Олександра Трушина
"А вуз и ныне там" // Журнал "Карьера",
№10, жовтень 2001 р.)

Попередня сторінка розділу: Статті