Дивися, хто прийшов, - рейтинг!

У газеті "Дзеркало тижня" (№11, 2007 р.) опубліковано рейтинг вищих навчальних закладів Топ-200 Україна. Наведено методику розрахунку сумарної кількісної оцінки, за величиною якої ВНЗ посіли відповідне місце - від першого до двохсотого. Спробуймо поглянути на рейтинг очима різних людей або, як кажуть маркетологи, з погляду різних цільових аудиторій.

Перший тип читача рейтингу - пересічний громадянин, який не має стосунку до навчання і навчальних закладів. Що він побачить у рейтингу? Назву ВНЗ, інтегральну оцінку і значення трьох її складових: якість науково-педагогічного потенціалу, якість навчання і міжнародне визнання. Наприклад, Харківський національний економічний університет має такі оцінки: 1,368234971 - за педагогів, 5,588083507 - за якість навчання, 6,194858599 - за міжнародне визнання і, нарешті, 13,15117708 - інтегральний показник. Останній показник визначив 26-те місце університету в рейтингу, бо вищий за нього університет має оцінку 13,61429367, а нижчий - 12,93414153. Якщо пересічний громадянин не захоче розбиратися в методиці формування рейтингу, то він перегляне список ВНЗ, зустріне "знайомі обличчя" і спробує зрозуміти, що означають 22 бали Київського університету права НАН України (10-те місце) проти 17 балів Одеської національної юридичної академії (18-те місце). З'ясує, що Київський університет права за якість викладачів отримав 21 бал, а Одеська юракадемія - лише 1,66 бала, але міжнародне визнання останньої потягнуло на 13 балів проти 0 балів у столичного ВНЗ. І як же ці полярні розбіжності між собою узгодити і зрозуміти, у чому і наскільки Київський університет кращий за Одеську академію? "Погулявши" списком, кожний генеруватиме свої версії пояснень, але яка з них більш слушна, так і залишиться нез'ясованим.

Другий тип - зацікавлений громадянин. Це можуть бути і абітурієнти, і студенти, і їхні батьки, родичі, знайомі. Окреслимо можливий варіант їхнього бачення рейтингу. Наприклад, абітурієнт у Луцьку, який вирішив навчатися на інженера в технічному університеті і має можливість поїхати в інші міста, може порівняти оцінки університетів: Луцький - 6,5, "Львівська політехніка" - 8,8, Тернопільський - 14,8, Донецький - 18,2 і, нарешті, Київський політехнічний - 59,0. До Львова і Тернополя рукою подати, Донецьк - за тисячу кілометрів, Київ - найбільш рейтинговий, але далеченько - 400 км. Ми поки не беремо до уваги вартість навчання в різних університетах, а за орієнтир вибору приймаємо рейтинг. Чи варто їхати до Львова заради двох балів переваги над рідним Луцьком? І чи означає рейтинговий бал Київського політеху - 59, що він удесятеро кращий за Луцький університет із 6 балами? На жаль, до рейтингу не додається довідково-консультативне бюро, де можна було б отримати відповіді.

Третій тип - викладачі і керівництво навчальних закладів. Можна припустити, що працівники високорейтингових закладів прихильно сприймуть оцінки, які адекватні їхньому баченню, а колеги з нижньої частини рейтингу чухатимуть потилиці і намагатимуться розібратися, про що ж свідчить рейтинг. Задля конкретики порівняємо педагогічні заклади. У нижній частині рейтингу - Полтавський університет ім. В.Короленка (198-ме місце, цифрова оцінка - 2,35) та Ніжинський університет ім.М.Гоголя (194-те місце, цифрова оцінка - 2,53), а у верхній частині - Національний університет ім. М.Драгоманова (м. Київ) - 29-те місце, цифрова оцінка - 12,64 та Луганський університет ім. Т.Шевченка - 16-те місце, цифрова оцінка - 17,96. Якби людей, хоч трішки обізнаних із названими університетами, або експертів попросили оцінити їхню діяльність за п'ятибальною шкалою, то можливі відхилення були б у межах від 4 до 5 балів. У відносному вимірюванні це становитиме кілька відсотків коливань між оцінками різних університетів, а згідно із рейтингом маємо і 10, і 15 відсотків різниці, не кажучи вже про сотенні місця в списку. Якась дивина - рейтинг не узгоджується із здоровим глуздом. А тепер уявіть собі можливу реакцію студентів, що мають "нещастя", як виявляється, навчатися в низькорейтингових університетах. Вони теж почнуть розгадувати цю рейтингову головоломку та узгоджувати її з почуттям гідності, справедливості тощо. Викладачі низькорейтингових університетів мають почуватися щонайменше ніяково, бо не зможуть пояснити, що означає відставання від "лідерів" у десять разів, або як потрактувати 121-ше місце.

Четвертий тип - споживачі продукції університетів, тобто підприємства, установи, які приймають на роботу випускників. Чи мають практики покласти перед собою рейтинг, аби керуватися ним під час відбору претендентів на робочі місця? Утаємничені в процедури прийняття на роботу знають, що вирішальним критерієм відбору є ділові якості претендентів, а не диплом, оцінки, назви університетів. Відомо багато випадків, коли випускники високоіміджевих університетів із справжніми червоними дипломами не могли влаштуватися за спеціальністю, а то й взагалі не знаходили роботи. Але рейтинги таки потрібні роботодавцям не як автоматичне засвідчення рівня випускника, а для попередньої орієнтації в морі навчальних закладів. Якщо шукати випускників певної спеціальності, то у величенькому місті їх готують десятки навчальних закладів, тому звертатися до всіх підряд і витратно, і нераціонально. Отут і згодяться рейтинги або ж репутація закладу - пошук можна розпочати із більш популярних ВНЗ.

П'ятий тип - фахівці з рейтингових методик, або експерти з питань оцінки вищих навчальних закладів. Вони професійно проаналізують подану методику та результати рейтингування. Спочатку спробуймо знайти відповідь на головне запитання: "Що оцінює ця методика?". Якість навчання? Рівень знань, фахової підготовки чи якість виховання молоді? Елітарність університету? Його адекватність потребам ринку праці? Рівень науковості?

У пошуках відповіді звернімося до пояснень розробників методики. Ось кілька їхніх висловлювань.

"Завдяки своїй різноманітній діяльності, основою якої завжди залишаються освіта, виховання молоді й науково-дослідна діяльність, університети визнані важливими суспільними інститутами".

"Університети, як і раніше, пов'язані з ідеалом співтовариства вчених, які поєднують викладацьку й дослідницьку роботу".

"З огляду на потреби суспільства, ринок праці і причини, пов'язані з ухваленням рішень, є необхідність проводити формальну оцінку діяльності університетів".

"Визначення певного інтегрального показника якості діяльності вищих навчальних закладів, яким є їхній рейтинг, ...також викликане потребами як ринку праці - з метою його орієнтації на випускників тих чи інших університетів, так і абітурієнтів та їхніх батьків під час вибору місця майбутнього навчання".

Продекларовані слушні міркування, які, проте, не знайшли втілення в поданій рейтинговій методиці. Спробуймо експромтом пройти шлях від початку і накреслимо загальні ознаки методики рейтингів. Вони є похідними від мети та призначення рейтингу. Один, але не єдиний, із варіантів мети може бути такий: подати всебічну оцінку діяльності університетів. А от призначень рейтингу за однієї й тієї ж мети може бути декілька залежно від користувачів і їхніх потреб. Наприклад, рейтинг може призначатися керівництву Міносвіти для внутрішнього аналізу та діагностики стану закладів з подальшим ухваленням управлінських рішень. Такий рейтинг не можна виносити на широкий загал, бо він спеціально орієнтований на фахових керівників. Інші приклади призначень рейтингу: для персоналу ВНЗ, для абітурієнтів, для роботодавців, для загалу, для спонсорів тощо. Фокус полягає в тому, що це будуть різні рейтинги.

Але повернімося до мети рейтингу - відобразити всебічну оцінку діяльності університетів. Університет - це багатофункціональний організм, функції якого взаємопов'язані. За аналогією із людським організмом не можна сказати, що якась функція суперважлива, а інші другорядні. Отже, складниками комплексу головних функцій є: навчальна, виховна, наукова, відтворювальна взаємодії із середовищем - мається на увазі і світовий вимір (див. табл.) Для оцінки потрібно віднайти показники, які відображають прояви всіх функцій. Автор у цій публікації не ставить за мету сконструювати рейтинг, тому далі рухаємося ескізно.

Як бачимо, в останній колонці - 17 показників, які репрезентують різні види діяльності університетів. Це один із можливих варіантів. В опублікованій методиці наведено 16 показників, які розподілено на три групи, що характеризують "якість науково-педагогічного потенціалу", "якість навчання", "міжнародне визнання". Перше, що впадає в око, це підміна понять. Якість навчання вимірюється кількістю студентів - переможців і призерів олімпіад, часткою магістрів серед усіх студентів та масштабом ВНЗ. Оскільки невідомо, яка гіпотеза закладалася в позитивний зв'язок між загальною кількістю студентів і якістю навчання, висунемо протилежну (гіпотезу). Вважаю, що чим менше студентів в ВНЗ і в навчальній групі, тим вищою буде якість навчання завдяки можливості більш індивідуального підходу. Викладачі знають, яка істотна відмінність у налагодженні контакту зі слухацькою аудиторією під час лекції з потоком у 150 і 50 студентів. А ефективність практичних занять із групою у 12-15 студентів набагато вища, ніж робота із 25-30-ма. Тому показник "масштаб ВНЗ" виглядає щонайменше сумнівним як визначальний для якості навчання. Підтвердження цього ми бачимо і в опублікованому рейтингу. Києво-Могилянська академія відстала від Київського політехнічного інституту за інтегральною оцінкою майже вдвічі (32,9 проти 59,0), а за складовими: у 1,5 разу - за якістю педагогів і міжнародним визнанням та в 3 рази - за якістю навчання (4,7 проти 15,2 у КПІ). Невже така прірва між Могилянкою та КПІ насправді? Придивившися більш прискіпливо, побачимо, що половина оцінки якості навчання припадає на "масштаб ВНЗ", який і в загальному заліку посідає за вагомістю друге місце серед 16 показників після кількості академіків. За цим показником усі новостворені ВНЗ апріорі приречені програвати маститим. Висновки робіть самі.

Інша підміна понять криється за міжнародним визнанням. Воно визначається за п'ятьма показниками, з яких кількість іноземних студентів "важить" 1%, а членство університету в різних регіональних асоціаціях тягне на 19%. Підозру викликає і перший показник, і решта. Якби до котрогось із наших університетів їхали навчатися англійці, американці, німці, французи та інші "просунуті" нації, то це могло б свідчити, що університет працює на світовому рівні. Але загальновідомо, що їдуть до нас із нерозвинених країн, тобто з тих, де рівень навчання нижчий. У такому разі точна назва показника мала б бути "міжнародне визнання з боку слаборозвинених країн".

Деякі інші показники рейтингу викликають сумнів з огляду на незрозумілість причинно-наслідкового зв'язку. Укладачі рейтингу 7 показників із 16 присвятили кількості академіків, професорів, докторів, доцентів, кандидатів, що в сумі складає половину ваги кінцевої оцінки. Ця група показників визначає "якість науково-педагогічного потенціалу". Сумнів виникає щодо зв'язку між кількістю титулованих викладачів і якістю потенціалу. Армійські люди знають, що однією з процедур перевірки боєздатності військового підрозділу є зовнішній огляд вишикуваного строю. Уявімо собі, що ми порівнюємо два підрозділи, в одному з яких дуже багато генералів, інших високих офіцерів, а в другому їх менше. Інспектор робить висновок, що якість особового складу першого підрозділу втричі вища, бо там три генерали проти одного. Якщо після такої процедури оцінювання йдуть стрільби, виконання бойових завдань тощо, і все результується, то все стане на місце. У нашому ж рейтингу кількість мундирів і погонів не сполучається з бойовими діями, бо серед 16 показників немає жодного, що характеризував би результати діяльності ВНЗ. Звузимо спектр результатів до двох головних - виконання досліджень і підготовка фахівців. Відповідних показників у рейтингу взагалі немає, хоча в наведених вище деклараціях вони заявлені.

Якщо викладачі не залучені до передового фронту науки, вони перетворюються на плеєри, що озвучують застарілі підручники і конспекти. На якості випускників це відбивається рівнем підготовки вчорашнього дня. У всіх "нормальних" університетах світу виконується величезний обсяг як фундаментальних, так і прикладних досліджень. Можна стверджувати, що більшість науки в розвинених країнах твориться в університетах. Наприклад, у таких країнах, як США, Англія, Німеччина, Франція, Японія на університети припадає від 70 до 90 відсотків загального обсягу фундаментальних досліджень у країні. Прикладні дослідження розподіляються приблизно навпіл між корпораціями та університетами. Історично склалося так, що нова Україна успадкувала організацію науки і освіти від радянської системи, де більша частка фундаментальних досліджень виконувалася в академічних інститутах, а прикладних досліджень - у галузевих науково-дослідних інститутах та конструкторських бюро. Певна частка досліджень і за минулих часів припадала на університети, але з багатьох причин вона катастрофічно зменшилася. Тому більшість університетів України не можна зіставляти з університетами в інших країнах у зв'язку із різною науконасиченістю.

Щодо якості випускників, то в рейтингових розрахунках більшості країн вона оцінюється за критеріями сфери споживання. Застосовуються, наприклад, такі показники: рейтинги фірм, які замовили або прийняли на роботу випускників; середня стартова оплата працюючих випускників; кар'єрне просування випускників протягом трьох-п'яти років тощо. Хоч би які оцінки успішності навчання виставляв університет своїм студентам - це все одно внутрішні стандарти, рівень яких перевіряється роботодавцями. Попит є суворим, але справедливим критерієм "справжності" підготовки фахівців. Що маємо в Україні? Щонайменше половина випускників - узагальнено - іде працювати не за отриманою спеціальністю, а значний відсоток їх певний час не може працевлаштуватися будь-де.

Загалом появу рейтингів - хороших і різних - слід вітати. Поки рейтинги створюються колективами фахівців, можливі будь-які пошуки, але треба зробити важливе застереження - небезпечно публікувати рейтинги в широкій пресі без супроводжувальних роз'яснень. За жанром це може бути вступне слово, коментар, пояснювальна записка тощо. Важливим є те, що розробники методики або експерти подають ключ до читання рейтингу пересічною людиною. Якщо цього не зробити, то після оприлюднення рейтинг починає жити своїм власним життям незалежно від того, як хотілося б публікаторам. Творці рейтингу зробили свою справу, випустивши горобця на шпальти газети, - тепер горобець літатиме сам по собі. У чому полягає небезпека самостійного життя рейтингу в масовій свідомості? По-перше - це довільне сприйняття рейтингу різними людьми. По-друге - це передача інформації про рейтинг у перекрученому або спотвореному вигляді. Можливо, відчуваючи таку небезпеку, деякі потужні і відомі університети загальнонаціонального масштабу відмовилися рейтингуватися. Таким чином, опублікований рейтинг неадекватно віддзеркалює спектр ВНЗ України.

Дискусійним є також питання зведення в єдиний список різногалузевих ВНЗ та доцільності загальнонаціонального списку на відміну, скажімо, від регіональних. На наш погляд, неправомірно подавати в єдиному "кошику" технічні, економічні, медичні, аграрні тощо заклади. Один із аргументів: чи можна застосовувати такий критерій рейтингової оцінки, як кількість академіків і член-кореспондентів НАН України, який за вагомістю становить 41% інтегрального показника, для інституту пожежної безпеки (197 місце), для академії фізичної культури (178 місце), для стоматологічної академії (156 місце), для університету театру, кіно і телебачення (121 місце)? Запитання риторичне, але на граблі вже наступили, і недарма унікальні заклади опинилися наприкінці рейтингу, бо в них "академічний" показник становить від 1,9 до 0,9 на відміну від 47 до 15 балів у першої трійки рейтингу.

Можна із сумом констатувати, що наглядова рада щось недогледіла, бо як тепер сумлінний викладач такого поважного і найстарішого педагогічного університету, як Ніжинський ім. М.Гоголя (194-те місце в рейтингу), дивитиметься в очі своїм студентам?

(Автор: Юрій Клочко
(кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіки
Державного університету
інформаційно-комунікаційних
технологій),
джерело: "Дзеркало тижня",
№ 13 (642) 7—13 квітня 2007)

Попередня сторінка розділу: Рейтинги