Рейтинг МОНУ 2007: Ранжування університетів - крок до відкритості та прозорості вищої освіти

Міністерство освіти і науки на реалізацію розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року № 208-р "Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання" вже другий рік проводить експериментальне ранжування вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Рейтингове оцінювання запроваджується в системі вищої освіти у розрізі вищих навчальних закладів та груп з урахуванням досвіду міжнародних рейтингових агентств, результати яких широко використовуються для оцінювання якості вищої освіти. Основою методології рейтингової оцінки вищих навчальних закладів є аналіз та оцінювання якісних та кількісних показників потенціалу та результативності їх діяльності. Рейтингове оцінювання розроблене робочою групою МОН (керівник групи - Ямковий В.А., тел. 486 - 16 - 64). Сьогодні міністерство публікує для громадськості, батьків та абітурієнтів рейтинги вищих навчальних закладів у розрізі груп.

Система вищої освіти удосконалюється під впливом історичних, політичних, соціально-економічних, географічних, демографічних, міжнародних чинників, функціонування якої на загальнодержавному та регіональному рівнях регламентується законами України "Про освіту", "Про вищу освіту" та іншими нормативно-правовими актами і спрямовується на підвищення інтелектуального потенціалу держави та забезпечення права доступу громадянам до здобуття якісної вищої освіти в контексті інтеграції у європейський та світовий освітній простір.

Архітектура вищої освіти досить ускладнена і потребує за умов динамічних змін зовнішнього та внутрішнього середовища радикальних, рекомбінаційних та модифікаційних інновацій, спрямованих на здобуття або утримання вищими навчальними закладами позицій лідера, досягнення конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг, ефективності управління, задоволення потреб споживачів освітніх послуг. Фундаментом є вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації та типів, які розподіляються на загальнодержавному та регіональному рівнях за формами власності. Макропоказники вищої освіти, які характеризують її масштаби та структуру за типами вищих навчальних закладів та формами власності наведено в таблицях 1 і 2, що дає можливість зробити певні висновки.

Україна - університетська держава. Університетський сектор вищої освіти динамічно розвивається. До складу на загальнодержавному рівні входить 184 університети, у тому числі 140 університетів державної, 38 - приватної та 6 - комунальної власності Частка університетів в загальній кількості вищих навчальних закладів складає 20 відсотків, в яких навчається 63,7 відсотка студентів. Середній контингент студентів українського університету 9,7 тисяч і більш ніж утричі перевищує чисельність студентів з розрахунку на один вищий навчальний заклад України. За цих умов найбільш потужними є університети державної власності, середній контингент студентів яких становить 11 тисяч осіб. Проте, університети приватної та комунальної власності значно уступають державним. Приватні університети мають середній контингент студентів у двічі менший, а комунальні - у п'ять разів у порівнянні з державними.

Середня чисельність студентів з розрахунку на один вищий навчальний заклад за типами досить строката. Невеликі середні контингенти студентів мають училища (396 осіб), консерваторії (415 осіб), коледжі (885 осіб). Під впливом демографічної кризи та зростання попиту на ринку освітніх послуг щодо здобуття вищої освіти в університетах, академіях та інститутах ці вищі навчальні заклади можуть втратити контингенти студентів і стати малочисельними і відповідно не ефективними.

Таблиця 1. Структура та потужність мережі за типами вищих навчальних закладів

Типи вищих навчальних закладів	Абсолютні виміри		Структура, відсотки		Чисельність студентів з розрахунку на один заклад
	Кількість	Чисельність студентів	Частка вищих навчальних закладів	Частка чисельності студентів
Університети	184	1775810	20,0	63,7	9651
Академії	58	361611	6,3	13,0	6235
Інститути	125	191548	13,6	6,9	1532
Консерваторії	1	415	0,1	0,0	415
Коледжі	199	176178	21,6	6,3	885
Технікуми	210	224335	22,8	8,1	1068
Училища	143	56685	15,5	2,0	396
Всього	920	2786582	100,0	100,0	3029

Слід звернути увагу на незначні контингенти інститутів, середній контингент яких становить 1,5 тисячі осіб. Міграційні потоки молоді за освітнім фактором з регіонів донорів до регіонів реципієнтів за умов демографічної кризи можуть суттєво вплинути на формування власного контингенту студентів та забезпечення економічності, ефективності та результативності підготовки фахівців у малочисельному вищому навчальному закладі. Така ситуація може спонукати до радикальних інновацій, спрямованих на укрупнення вищих навчальних закладів на регіональному рівні, що буде сприяти більш ефективному використанню фінансових ресурсів, які вкладаються у вищу освіту.

Таблиця 2. Структура та потужність мережі вищих навчальних закладів за формами власності

Використовувані скорочення:

Типи ВНЗ	Абсолютні виміри			Структура, відсотки			Чисельність студентів з розрахунку на один заклад
	Держ.	Ком.	Прив.	Держ.	Ком.	Прив.	Держ.	Ком.	Прив.
Унів.	140	6	38	28,0	2,7	19,1	11141	2798	5245
Акад.	47	2	9	9,4	0,9	4,5	6024	3695	7897
Інст.	40	5	80	8,0	2,3	40,2	1817	2244	1346
Конс.	1	0	0	0,2	0,0	0,0	415	0	0
Кол.	66	78	55	13,2	35,3	27,6	1202	795	633
Техн.	192	4	14	38,4	1,8	7,0	1091	546	904
Учил.	14	126	3	2,8	57,0	1,5	533	380	460
Всього	500	221	199	100,0	100,0	100,0	4424	667	2145

Структура та потужність вищих навчальних закладів суттєво залежить від їх форми власності. Середній контингент студентів вищих навчальних закладів усіх типів державної власності становить 4,4 тисяч осіб, приватної - 2,1 тисяч осіб та комунальної - лише 0,7 тисяч студентів. Цей показник за типами вищих навчальних закладів та їх формами власності наведено в табл. 2. На підставі аналізу вимірів середнього контингенту студентів до малочисельних типів вищих навчальних закладів за формами власності слід віднести: державний сектор - училища (533 студенти), комунальний - училища та технікуми (відповідно 380 та 546 студентів), приватний - училища та коледжі (відповідно 460 та 633 студенти).

З огляду на фонову інформацію, кожний вищий навчальний заклад має власне ресурсне забезпечення (фінансове, матеріальне, кадрове, інформаційне, організаційне тощо), яке є визначальним при оцінюванні якості освітньої діяльності та якості вищої освіти. За ринкових умов, коли функціонують ринок освітніх послуг та ринок праці, кожний причетний до них має певну мотивацію до якісної вищої освіти.

Абітурієнтів та студентів, які мають мотивацію до здобуття вищої освіти та здібності, в першу чергу, цікавлять якість освітньої діяльності вищого навчального закладу, його престиж в системі, сприяння працевлаштуванню після закінчення навчання, подальше просування по кар'єрі, соціальний захист на ринку праці.

Адміністрація вищого навчального закладу мотивує свою діяльність на забезпечення навчально-виховного процесу відповідними ресурсами для надання якісних освітніх послуг, соціальне партнерство з роботодавцями, сприяння працевлаштуванню випускників, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Роботодавці теж не можуть бути осторонь проблем вищої освіти. Мотивація повинна бути спрямована на безпосередню участь у формуванні якісної робочої сили завдяки впливу на зміст вищої професійної освіти, проведення професійно-практичної підготовки студентів, сприяння працевлаштуванню випускників.

Ось чому сьогодні виникає проблема моніторингу якості вищої освіти на національному рівні як системи постійного спостереження та контролю за процесами, що відбуваються у вищій освіті на загальнодержавному, регіональному рівнях та в кожному вищому навчальному закладі. Стратегічна ціль моніторингу полягає в забезпеченні громадянського суспільства достовірною, об'єктивною та точною інформацією про якість освітньої діяльності та якість вищої освіти, що надаються вищими навчальними закладами, які, безумовно, не завжди відповідають вимогам чинного законодавства.

Причинно-наслідковий аналіз показує, що ряді регіонів вектор політичного та соціально-економічного розвитку не в повній мірі спрямований на розв'язання проблем вищої освіти, її випереджальний розвиток, що свідчить про недосконалий менеджмент вищими навчальними закладами, регіональними системами на загальнодержавному та регіональному рівнях. Нерівномірний географічний розкид мережі вищих навчальних закладів є причиною великої розбіжності потенціалу регіональних систем, що сприяє міжрегіональним потокам громадян за освітнім фактором. Одночасно, низький потенціал регіональної мережі створює умови для відкриття на її території відокремлених структурних підрозділів, які в силу обмежених ресурсів (фінансових, матеріальних, кадрових, організаційних, інформаційних) не спроможні забезпечити відповідно до сучасних вимог якість освітньої діяльність та якість вищої освіти.

Відкритість, прозорість вищої освіти сьогодні це виклик суспільства, репутація та необхідність. Кроком до вирішення цієї проблеми є впровадження зовнішнього і внутрішнього моніторингу якості вищої освіти та представлення результатів у форматі рейтингів вищих навчальних на шкалі оцінювання.

Застосування ранжування вищих навчальних закладів потрібно абітурієнтам та їх батькам для вибору вищого навчального закладу, адміністрації вищого навчального закладу для ефективного адміністрування; роботодавцям для вибору якісної робочої сили; уряду та політикам для формування стабільної нормативно-правої бази, забезпечення адекватності ринку освітніх послуг та ринку праці, Отже, рейтингова система в принципі повинна задовольняти всіх споживачів освітніх послуг та організаторів вищої освіти.

Модель ранжування системи вищої освіти є певним віддзеркаленням стану реальності, в якому на даний час вона перебуває. Аналіз показав, що варіація за цією ознакою має надзвичайно велике значення не тільки для оцінювання ситуації, яка склалася на даний час в системі, а, головне, для формування ефективної стратегії її розвитку через забезпечення виробничої сфери та сфери послуг якісною робочою силою, підготовка якої здійснюється у вищих навчальних закладах. Сфера застосування запропонованої методики дає можливість здійснити порівняння стану та розвитку вищих навчальних закладів, окремих груп за галузевою ознакою, системи в цілому та за окремими тематичними напрямами. Ранжування дало можливість визначити місце вищого навчального закладу в системі та його внесок у формування позитивного вектора розвитку системи вищої освіти України.

Реалізована технологія рейтингового оцінювання університетів, академій, інститутів усіх форм власності за виміром інтегрального рейтингового індексу вищого навчального закладу (далі - університет) передбачає:

• системний аналіз проблеми диференціації університетів за результатами освітньої та наукової діяльності, її структуризацію та представлення в ієрархічній формі;
• формування первинної бази даних за тематичними напрямами;
• кількісну оцінку рейтингових індикаторів, коефіцієнтів пріоритетності та індексів за тематичними напрямами;
• визначення інтегральних рейтингових індексів університетів та їх ранжування.

Ієрархія рейтингової системи представляє собою трикутник, основою якого є абсолютні виміри показників первинної бази даних. Другий рівень - це тематичні напрями, які об'єднують певну групу рейтингових індикаторів, третій - це рейтингові індикатори в межах тематичних напрямів, четвертий рівень - це коефіцієнти пріоритетності та індекс тематичного напряму. Вершина трикутника - це інтегральний рейтинговий індекс (ІРІ) університету.

У моделі ранжування на підставі аналізу функціональних областей діяльності університету визначено десять узагальнюючих тематичних напрямів, кількість показників та рейтингових індикаторів (табл. 3).

Таблиця 3. Структура рейтингової системи за тематичними напрямами

Назва тематичних напрямів	Кількість
	Показники	Рейтингові індикатори
Презентація здобутків на міжнародному рівні	12	12
Презентація здобутків на національному рівні	10	10
Доступ, організаційна структура та управління	24	14
Науково-педагогічний потенціал	14	13
Підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів	10	8
Інтеграція вищої освіти і науки	10	10
Результативність підготовки фахівців	11	7
Фінансові ресурси	8	8
Інформаційні ресурси	6	6
Навчальна та соціальна інфраструктура	7	6
Всього	112	94

Презентація здобутків на міжнародному рівні. Характеризує ініціативу університету у напряму інтеграції у європейський та світовий освітній простір. У якості категорій тематичного напряму визначено: міжнародні зв'язки, міжнародна виставкова діяльність, здобутки студентів на міжнародному рівні.

Презентація здобутків на національному рівні. Визначає результати діяльності університету та його визнання на загальнодержавному рівні за категоріями; визнання державою наукової та освітньої діяльності науково-педагогічних працівників, здобутки студентів на національному рівні, виставкова діяльність на національному рівні, участь науково-педагогічних працівників в експертній діяльності.

Доступ, організаційна структура та управління. Тематичний напрям включає категорії; доступ до вищої освіти, масштаби підготовки та ефективність організаційної структури.

Науково-педагогічний потенціал. Безперечно важливий тематичний напрям визначає кількісні та якісні характеристики науково-педагогічного персоналу за категоріями осіб з науковими ступенями та вченими званнями; доктори наук та професори, кандидати наук та доценти.

Підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів. Тематичний напрям визначає активність університету у відтворенні кадрового потенціалу за категоріями: підтримка та потенціал та результативність захисту докторських та кандидатських дисертацій.

Інтеграція вищої освіти і науки. Тематичний напрям характеризує результати діяльності університету за категоріями: фінансове забезпечення наукової діяльності через диверсифікацію джерел, результативність наукової діяльності.

Результативність підготовки фахівців. Тематичний напрям характеризує кінцевий результат діяльності університету у форматі підготовки фахівців за категоріями: якість підготовки та працевлаштування випускників.

Фінансові ресурси. Тематичний напрям спрямований на результати діяльності університету на фінансове забезпечення підготовки фахівців. Оцінювання здійснюється за категоріями: ефективність використання коштів та фінансування бібліотеки.

Інформаційні ресурси. Тематичний напрям характеризує забезпечення навчально-виховного процесу у форматі категорій: забезпечення обчислювальними ресурсами та видавнича діяльність.

Навчальна та соціальна інфраструктура. Тематичний напрям визначає можливість університету надавати якісні освітні послуги залежно від наявності загальної та навчально-лабораторної бази, соціальної інфраструктури за категоріями академічна підтримка студентів та неакадемічна підтримка студентів, які характеризують навчальну та навчально-лабораторну базу, читальні зали, криті спортивні споруди, санаторії-профілакторії та спортивно-оздоровчі табори, забезпеченість гуртожитками.

Аналіз проблеми оцінювання результатів діяльності університетів, академій, інститутів призводить до синтезу її принципової ієрархічної структури.

Рейтингові індикатори університетів та системи є відносними, стимулюючими і визначаються на підставі абсолютних вимірів показників первинної бази даних університету та системи.

Характеристика кожного тематичного напряму визначається спектром рейтингових індикаторів, на підставі яких обчислюються коефіцієнти пріоритетності - відношення рейтингового індикатора університету до рейтингового індикатора системи.

Індекс університету за тематичним напрямом є - відношення суми коефіцієнтів пріоритетності університету до суми коефіцієнтів пріоритетності системи за тематичним напрямом. В моделі ранжування відповідно до тематичних напрямів обрано індекси, які є узагальнюючими характеристиками тематичних напрямів, вимір якого може вживатися для ранжування університетів в межах тематичного напряму:

І₁ - індекс міжнародної презентації;
І₂ - індекс національної презентації;
І₃ - індекс доступу, організаційної структури та управління;
І₄ - індекс науково-педагогічного потенціалу;
І₅ - індекс відтворення науково-педагогічного потенціалу;
І₆ - індекс інтеграції;
І₇ - індекс результативності підготовки;
І₈ - індекс фінансових ресурсів;
І₉ - індекс інформаційних ресурсів;
І₁₀ - індекс навчальної та соціальної інфраструктури.

Проведено обчислення інтегральних рейтингових індексів університетів та системи - відношення суми індексів тематичних напрямів університету до суми індексів тематичних напрямів системи.

Ранжування вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації за інтегральним рейтинговим індексом підтвердило гіпотезу про суттєву їх диференціацію за результатами діяльності на початок 2006/07 навчального року.

Пріоритетну групу представляють університети, які мають вимір інтегрального рейтингового індексу кращий за інтегральний рейтинговий індекс системи.

Депресивну групу формують університети, інтегральний рейтинговий індекс яких за виміром нижчий за інтегральний рейтинговий індекс системи. Депресивна група університетів за виміром інтегрального рейтингового індексу потребує більшої уваги з боку центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Порівняльний аналіз за результатами ранжування може використовуватися при формуванні загальнодержавної та регіональної соціально-економічної політики, зокрема, при визначенні:

• проблемних університетів на галузевому та регіональному рівні;
• слабких та сильних сторін університетів;
•  пріоритетних напрямів розвитку окремих університетів;
• обсягів та напрямів фінансових потоків з Державного та місцевих бюджетів на розвиток регіональних систем вищої освіти.

Рейтингове управління сприяє реалізації синергії "університет - група - система", яка забезпечує позитивний підсилюючий вплив кожного університету, як складової системи, на її позитивний вектор. Намагання університету, який має інтегральний рейтинговий індекс нижчий системи, досягти за результатами діяльності рівня системи, сприяє підвищенню її результативності.

Аналітичні дослідження університетів слід здійснювати у такій послідовності:

• проведення аналізу первинної бази даних за абсолютними вимірами показників в контексті достовірності, об’єктивності та точності статистичної інформації;
• визначення позиціонування університетів за рейтинговими індикаторами та індексами тематичного напряму, сильних та слабких сторін університетів у порівнянні з системою;
• визначення проблем, формування цілей, розробка базових стратегій, спрямованих на досягнення більш високих результатів функціонування;
• розробка заходів щодо подолання відставання університетів за визначеними індикаторами від індикаторів системи;
• оприлюднення результатів аналізу академічній спільноті, залучення вищих навчальних закладів до активної позиції в реалізації окреслених базових стратегій розвитку регіональної та загальнодержавної системи вищої освіти.

Рейтингове оцінювання результативності діяльності університетів здійснено на підставі звітів вищих навчальних закладів за наступними етапами.

Перший етап. Аналіз показників університетів, визначення переліку тематичних напрямів та рейтингових індикаторів в межах тематичних напрямів.

Другий етап. Формування у вигляді таблиць первинних баз даних в межах тематичних напрямів для обчислення рейтингових індикаторів університетів та системи в цілому.

Третій етап. Обчислення рейтингових індикаторів (Р) на підставі показників первинної бази даних, коефіцієнтів пріоритетності (К) та індексів тематичних напрямів (І).

Рейтингові індикатори університетів та системи (Україна) є відносними і приведеними до певного масштабу (відсотки, на 10 тис. населення, на 100 студентів денної форми навчання, на одного студента денної форми навчання, на 100 штатних викладачів тощо) та мають позитивний вплив, тобто є індикаторами-стимуляторами. Більшому виміру рейтингового індикатора відповідає більш високий рівень досягнень університету.

Коефіцієнти пріоритетності (К) - відношення рейтингового індикатора регіональної системи до рейтингового індикатора системи. Входячи з цього визначення, коефіцієнт пріоритетності системи за кожним рейтинговим індикатором завжди дорівнює одиниці. Виміри коефіцієнтів пріоритетності університетів можуть бути:

• рівними нулю, якщо в університеті явища за рейтинговим індикатором не було,
• меншими за одиницю, якщо рейтинговий індикатор університету менше рейтингового індикатори системи (університет депресивний по відношенню до системи),
• рівними одиниці, якщо рейтинговий індикатор університету дорівнює рейтинговому індикатору системи,
• більшим одиниці, якщо рейтинговий індикатор університету більший рейтингового індикатора системи (університет пріоритетна по відношенню до системи).

Індекс тематичного напряму (І) - відношення суми коефіцієнтів пріоритетності університету за рейтинговими індикаторами цього напряму до суми коефіцієнтів пріоритетності системи.

Четвертий етап. Обчислення інтегральних рейтингових індексів університетів та їх ранжування за цим показником

П'ятий етап. Аналіз інформації щодо результатів рейтингового оцінювання діяльності регіональних систем вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та розробка ситуаційної моделі кожного університету.

Оцінювання результативності функціонування університетів, їх позиціонування в системі (групі), дає можливість визначити сильні та слабкі сторони, провести причинно-наслідковий аналіз, виявити проблеми, сформувати цілі, розробити та реалізувати базові стратегії розвитку університету. Ранжування за інтегральним рейтинговим індексом буде сприяти використання синергетичного системного підходу до стратегічного управління університетами та системи в цілому на загальнодержавному та регіональному рівнях, тобто досягненню посилюючого ефекту внаслідок взаємодії окремих складових системи.

У ранжуванні брали участь 266 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (далі - університети) державної, комунальної, приватної власності та власності Автономної Республіки Крим за типами: університети, академії, інститути.

Отже, запропонована експериментальна рейтингова система управління вищою освітою є крок до оцінювання результативності діяльності вищого навчального закладу, визначення його пріоритетів за певними індикаторами, його інтегрального рейтингового індексу в системі або галузевій групі. Рейтингова система забезпечиує умови для зовнішнього оцінювання діяльності вищих навчальних закладів і дає змогу:

• інформувати суспільство про стан функціонування вищої освіти і рівень досягнень вищих навчальних закладів, зокрема, щодо якості освітньої діяльності та якості вищої освіти;
• забезпечити органи управління освітою інформацією про стан та динаміку розвитку вищих навчальних закладів як за галузевими групами, так і в системі їх позиціонування на ринку освітніх послуг і ринку праці;
• інформувати науково-педагогічні та студентські колективи, адміністрації вищих навчальних закладів про ефективність та результативність їх роботи;
• корегувати базові стратегії розвитку вищої освіти, приймати адекватні управлінські рішення щодо удосконалення системи управління якістю вищої освіти.

Насамкінець, Міністерство освіти і науки сподівається на підтримку з боку академічної спільноти, керівництва вищих навчальних закладів, роботодавців започаткованої роботи по впровадженню рейтингових систем, розуміння проблем довіри до результатів ранжування вищих навчальних закладів і наголошує, що тільки достовірна, об'єктивна і точна первинна інформація буде в певній мірі віддзеркалювати якість вищої освіти, яку здобувають громадяни у вищих навчальних закладах України.

Продовження: Ранжування вищих навчальних закладів в межах груп

(Керівник робочої групи МОНУ В.А. Ямковий)