Pairниковий ефект

На жаль, виконати заповітне бажання про подорожі світом без матеріальної підтримки або значної суми на банківському рахунку не вийде ані за помахом чарівної палички, ані навіть за щучим велінням. Втім, існують винятки. Можливість побувати за кордоном у обхід цього правила вже успішно апробована нашими співвітчизниками...

Світ подивитися і себе показати, виявляється, можна навіть з мінімальними витратами. І для цього не потрібно вирушати у дорогу автостопом або нелегально перетинати державний кордон. Достатньо стати учасником міжнародної мовно-освітньої програми "Au-Pair" ("о-пер" з французької перекладається як "на рівних").

Звичайно, поїздка за кордон по молодіжному обміну - аж ніяк не безтурботний вояж. Окрім відпочинку і знайомства з місцевими визначними пам'ятками, немало часу доведеться приділити роботі і навчанню. Адже в цьому випадку за кордон вас запрошують не як туриста, а помічника - для догляду за дітьми і виконання нескладних "домашніх" обов'язків.

- Звідки ви дізналися про "Au-Pair"?

- Про доступну можливість побувати за кордоном я дізналася під час навчання на початкових курсах університету від подруги, яка повернулася з Німеччини, - згадує учасниця "Au-Pair" Людмила Шевченко. - Саме тоді зрозуміла, ця програма - непоганий шанс спробувати реалізувати сили і побачити світ. Для мене, як і будь-якого студента факультету іноземних мов, поїздка за кордон була рівнозначна відвідинам концерту великого музиканта для студента консерваторії! Хотілося побачити інше життя і нові країни, отримати корисний досвід, трохи заробити, ну і, природно, удосконалити знання іноземної. У вузі я ґрунтовно вивчала три мови: англійську, німецьку і французьку. Останню, до речі, знала трохи гірше, тому і вибір зробила на користь Франції. До того ж у той час ця європейська країна залишалася практично terra incognitа для учасників "Au-Pair" з України.

- Близькі схвалили таке важливе рішення?

- Друзі з радістю підтримали мене. Багато хто вже брав участь у програмі і у них залишилися від поїздки тільки приємні враження. А ось батьки дуже розхвилювалися. Та й недивно. Сьогодні ані для кого не секрет, що деякі дівчата і жінки, виїхавши за кордон навіть за, здавалося б, перевіреними програмами, стають заручницями, потрапляють у соціальне рабство.

Тому реакції мами я не здивувалася: "Нікуди ти не поїдеш!" Втім, і не мала наміру відразу збирати валізи і летіти до абсолютно незнайомої країни. Розуміла, потрібно ґрунтовно підготуватися до подорожі. Насамперед почала "підтягувати" французьку мову, адже без знань іноземної за межами батьківщини доводиться важкувато. По-друге, пішла на курси водіння (наявність водійських прав - одна з бажаних вимог для учасників "Au-Pair"). Ну і, звичайно ж, зайнялася детальним вивченням вимог, збором і надсиланням необхідних документів. Досвід спілкування з дітьми, такий необхідний для програми, у мене вже був: я із задоволенням доглядала за племінником і молодшим двоюрідним братом. Пройшла декілька медобстежень (одне з них - у Києві). У результаті, в цілому на приготування пішло близько двох років! Безумовно, довелося витратитися: навчання в автошколі, медогляди, надсилання і отримання документів, оплата послуг спеціалізованого агентства обійшлися приблизно в 600 євро. В принципі, не така вже і велика сума, але для студентки досить значна! Додайте до цього вартість авіаперельоту і кошти на проживання за кордоном хоч би на перших порах. Спасибі, батьки допомогли.

- Чи не вплинула участь в програмі на успішність навчання у ВНЗ?

- До моменту поїздки я встигла закінчити університет. Треба сказати, цей крок був цілком виправданий, адже вимушена річна перерва у навчанні позначилася б на успішності негативно. І не тільки тому, що довелося б надолужувати пропущений матеріал.

Проживання в чужій країні без батьківської опіки, необхідність працювати у приймаючій сім'ї і самостійно заробляти значно впливають на світосприйняття учасників "Au-Pair". Не тільки розширюються межі мислення. По-новому сприймаються, здавалося б, такі знайомі поняття, як дисциплінованість, розсудливість, відповідальність.

Повернення до студентського середовища, необхідність перебудовуватися на старий спосіб життя часто стає шоком. Як правило, конфлікт світоглядів не йде на користь. Багато хто насилу закінчує навчання, а деякі і зовсім кидають ВНЗ! Отже, хоча програма і розрахована, в основному, на студентів, брати участь у ній все-таки краще, маючи і диплом, і професію.

- Як пройшло знайомство із зарубіжною сім'єю?

- Пошуком приймаючої родини займалося агентство, до якого я подала всі необхідні документи. Його фахівці розіслали запити з моїми даними по сім'ях, що беруть участь у програмі і охочим "поселити" на рік помічницю по будинку. Як виявилось, мною зацікавилася бельгійське подружжя. Так було ухвалене рішення про зміну запланованого маршруту: я їду до Бельгії! За іронією долі, незабаром прийшло декілька запрошень з Франції, але щось міняти було вже пізно. Втім, мене це не особливо засмутило, адже я стала першою учасницею "Au-Pair" з Черкас, яка поїхала в цю чудову країну!

Переліт до Брюсселя тривав три години, хоча на квитку значилося: відбуття - 07.25, прибуття - 09.25. Така неув'язка через різницю у "нашому" і місцевому часі трохи потішила! Мої "приймальні" господарі виявилися досить приємними і порядними людьми: він бельгієць, вона росіянка, і двоє дітей - півторарічні хлопчики-двійнята, Олексій і Михайло.

Чесно кажучи, не чекала, що за кордоном мене зустріне атмосфера слов'янської сім'ї. До господині часто приїжджали друзі з Росії. Дуже, наприклад, об'єднували і зближували спільні перегляди російських і радянських фільмів, вітчизняних телепрограм, зрозуміло, у вільний від обов'язків час. Одним словом, відчувала себе майже як вдома.

- Але ж багато хто, навпаки, прагне виїхати за кордон, щоб опинитися в суто іншомовному середовищі.

- Так воно і є, але я упевнена, що опанувала мову анітрохи не гірше учасників "Au-Pair" з інших сімей. До речі, про навчання. Я потрапила у фламандськомовну частину Бельгії і вирішила, що доречніше вивчати не французьку, а голландську мову. Заняття в мовній школі проходили чотири рази на тиждень і будувалися на основі досить результативної методики навчання.

Тільки там зрозуміла, чому нашим співвітчизникам, що "схоплюють" матеріал набагато швидше за іноземців, так складно даються мови. Нас примушують багато писати і читати на іноземній, зубрити напам'ять тексти і діалоги. Завдяки цим вправам ми тренуємо пам'ять і розширюємо кругозір, але велику частину вивченого матеріалу, як правило, не використовуємо. За кордоном же вважають достатнім мовний мінімум, необхідний для повсякденного спілкування, тому не трапляється плутанини в численних іншомовних темах і конструкціях.

- Не бентежило, що, окрім навчання, потрібно було займатися щоденною роботою по будинку?

- Аніскільки. Я знала, що їду не на курорт і не на офісну службу, і за контрактом буду зобов'язана 4-5 годин на день виконувати нескладні домашні обов'язки: доглядати за дітьми (годувати, укладати спати, купати, грати, гуляти на вулиці), прасувати білизну. Тим більше, що мені виділялося ні багато, ні мало - 450 євро на місяць, не враховуючи безкоштовного проживання в окремій кімнаті і повноцінного харчування.

Звичайно, іноді мене просили прибрати у будинку, але тільки за окрему платню за строго фіксованим тарифом. До того ж, для наведення чистоти і порядку там передбачена маса різноманітних засобів і пристосувань, користуватися якими - одне задоволення!

- А на подорожі по країні час залишився?

- Звичайно, і не тільки по Бельгії. Мені вдалося двічі побувати у Франції, об'їздити Німеччину і Голландію. Це стало для мене відкриттям абсолютно нового цікавого світу. Особливо яскраві враження залишили передріздвяний Париж, замки на півночі французької столиці, мюнхенські футуристичні поїзди і польоти в літаку! Зазвичай, їздила кудись разом з приймаючою сім'єю, але іноді подорожувала одна: купувала квиток і на декілька днів відправлялася по містах і селах. Звичайно, було страшнувато в оточенні цілком незнайомих людей з чужою мовою, іншим менталітетом, незвичною культурою. У такі моменти я брала себе в руки і переконувала: "Ти ж не в космосі! Ось Гагаріну, напевно, було по-справжньому страшно. А тобі боятися нічого!"

- Пошвидше повернутися додому не хотілося?

- Якщо чесно, через дуже інтенсивну і насичену програму нудьгувати було ніколи. Та й до того ж, поставила завдання встигнути якомога більше за мінімально можливий час. Адже перші шість місяців перебування за кордоном з цікавістю пізнаєш все нове, а потім починаєш звикати.

Мені ж вдалося не тільки повною мірою насолодитися поїздкою, але і "не нудьгувати" після повернення на батьківщину, як решта дівчат: через півроку, перервавши контракт, раніше визначеного терміну я повернулася додому. Так, участь у програмі перетворилася на пізнавальну екскурсію, яка дала просто неоціненний життєвий досвід!

- Немає бажання все знову повторити?

- Побувати за кордоном дуже хочу, але вже не як "Au-Pair"! Думаю, брати участь у цій програмі дуже корисно для вчорашніх студентів, а я вже встигла подорослішати. Причому, багато в чому саме завдяки цій поїздці! Я не просто подивилася світ, але й змінилася: стала терплячішою, стриманішою. До того ж, зараз у мене є робота і сім'я, і я не готова кинути все навіть півроку! Отже, поки можу лише давати рекомендації тим, хто хоче спробувати себе на цьому терені.

І моя головна порада для дівчат: рішення про участь в "Au-Pair" не можна приймати спонтанно. Найбільшу віддачу можна отримати, лише коли ваше серце переповнене справжніми материнськими почуттями. Тільки тоді спілкування з дітьми не тільки принесе задоволення, але повністю змінить вас і ваше життя. І, зауважте, тільки на краще!

Переклад статті
Юлії Данкової
"Pairниковый эффект",
джерело: chemodan.com.ua

Попередня сторінка розділу: Статті