Університети Польщі

У 1364 році король Польщі Казимир Великий одержав від Папи Римського дозвіл заснувати університет у Кракові, на той час польській столиці. Раніше Краківського університету в центральній Європі був відкритий лише Празький університет (1348 р.), а незабаром після нього з'явилися університети у Відні (1365 р.) та Пені (1367 р.). Папа Урбан V, проте, не дозволив викладання теології в Кракові, обмеживши університет факультетами вільних мистецтв, медицини та права. Згідно із порядками, заведеними у Болоньї і Падуї, студенти самі обирали ректора університету, причому його резиденція знаходилася в королівській фортеці Вавель.

Престолонаслідник передчасно померлого Казимира Великого Людовик Анжуйський не цікавився розвитком Краківського університету, який швидко занепав. Новий імпульс його розвитку дала королева Ядвіга. Вона особисто захищала інтереси Краківського університету перед Папою Римським у Авіньоні і заповіла університету всі свої статки. Найважливішу роль у створенні Краківського університету зіграв і її царствений чоловік Ладислав II Ягелло, ім'ям якого згодом назвали цей університет. Знову він відкрився в 1400 році, і з цього ж часу в ньому розпочали викладати теологію. За образом Паризького університету, ректора тепер обирали вже не студенти, а професори.

Краківський університет

Краківський (Ягеллонський) університет швидко завоював славу одного з провідних центрів освіти та науки в середньовічній Європі. Вже до середини XV століття в Кракові сформувалася школа математики і астрології. В 1491-1495 роках у Краківському університеті навчався Микола Коперник, який завжди вважав його своїм Alma Mater. У ті роки до половини всіх студентів, які навчалися в університеті, приїжджали з-за кордонів Польщі. Разом з університетами Севільї і Толедо, Краківський університет вважався центром середньовічної алхімії. Згідно з легендою, в Кракові якийсь час жив знаменитий доктор Фауст. Нарешті, перші систематичні дослідження географії східних земель також були проведені в Кракові.

У першій половині XVI століття Краківський університет відкинув ідеї реформації, результатом чого стало різке падіння його популярності серед студентів Німеччини та Угорщини. Як оплот католицької теології, університет приваблював лише студентів з Литви та Польщі. Разом з тим, число польських студентів також зменшилося, оскільки місцева знать завоювала право обіймати важливі позиції в державі незалежно від академічних досягнень. Догматизм і схоластика у викладанні навіть світських наук у XVII столітті призвели Краківський університет до втрати міжнародного статусу. Деякі ознаки його відродження з'явилися лише тоді, коли в 1748 році була заснована кафедра природних наук. До кінця XVIII століття в Краківському університеті були відкриті астрономічна обсерваторія, ботанічний сад, клініка і низка наукових лабораторій.

Разом з країною Краківський університет у XVIII столітті пережив важкі часи. Послідовні розділи Польщі між Австрією, Пруссією та Росією поставили під загрозу саме існування університету. Уряди цих країн розглядали його як колиску революційних і національно-визвольних ідей. З часом, проте, університет відновив колишній статус і привабливість для студентів з багатьох країн центральної Європи.

У ХIХ столітті Краківський університет прославився роботами польських фізиків Кароля Ольшевського і Зигмунта Вроблевського, які в 1883 році вперше одержали рідкий кисень у вимірних кількостях. Після трагічної загибелі Вроблевського (при вибуху експериментальної установки) Ольшевський у 1895 році одержав рідкий аргон, добився зріджування водню і у спробі зріджування гелію досяг температури, яка лише на декілька градусів перевищувала абсолютний нуль.

У ті ж роки в Кракові працювали фізіолог Наполеон Цибульський, який пояснив дію адреналіну; анатомопатолог Тадеуш Брович, який виділив мікроб тифу; хімік Леон Мархлевський, який встановив хімічну спорідненість гемоглобіну та хлорофілу. Разом з видатними природодослідниками в Краківському університеті працювали також відомі історики, філософи та правознавці. До початку першої світової війни Краківський університет налічував близько ста кафедр, на яких навчалося понад 3000 студентів.

Після здобуття незалежності Польщею в 1918 році число польських університетів збільшилося від двох (Краків, Львів) до п'яти (додалися Варшава, Вільнюс, Познань), причому професорсько-викладацький склад нових університетів формувався в основному з випускників Краківського університету. Проте велика депресія 1930-1934 років призвела до різкого скорочення фінансування університетів. У роки другої світової війни Краківський університет втратив багато викладачів та студентів, а його відродження відбулося лише в останні десятиріччя.

Сучасна організаційна структура Краківського університету представлена тринадцятьма факультетами, три з яких утворюють Медичний коледж. У 1999 році відкрився Біологічний дослідницький центр, услід за яким у 2002 році були засновані Інститут молекулярної біології та Інститут захисту навколишнього середовища. В даний час 3100 професорів і викладачів Краківського університету навчають понад 27000 студентів, утверджуючи тим самим Краків у ролі провідного європейського освітнього і наукового центру. Одним з найвідоміших його випускників був Кароль Войтила - Папа Римський Іоанн Павло II.

Вроцлавський університет

Протягом тривалого часу Краківський університет залишався єдиним вищим навчальним закладом Польщі. В 1505 році міська рада Вроцлава добилася підписання королем Угорщини і Богемії Владиславом II декрету про заснування Вроцлавського університету, але протидія Кракова поклала край цьому починанню. Лише через два сторіччя маленька Єзуїтська академія була заснована у Вроцлаві імператором Леопольдом I. Після входження Сілезії до складу Пруссії ця академія об'єдналася з протестантським університетом у Франкфурті-на-Одері, утворивши в 1811 році Вроцлавський університет. Університет складався з чотирьох класичних факультетів, головний з яких - факультет теології - був представлений протестантським і католицьким відділеннями.

Найшвидшими темпами Вроцлавський університет розвивався в другій половині XIX століття. У цей час в ньому працювали знамениті хіміки Едуард Бюхнер і Роберт Вільгельм Бунзен, математик Петер Густав Діріхле, фізик Роберт Кірхгоф, астроном Іоганн Готфрід Галле. Були відомими асоціації польських студентів у Вроцлаві "Полонія" і "Верхня Сілезія", які зіграли важливу роль у політичному житті Польщі часів боротьби за незалежність.

Довгий час Вроцлав (у німецькій транскрипції - Бреслау) входив до складу Німеччини. Історично головний корпус Вроцлавського університету розташовувався в колишньому замку князівського роду Пястов. Під час першої і другої світових воєн ця будівля була практично зруйнована. Власне, польський період у розвитку Вроцлавського університету почався лише в 1945 році, із закінченням другої світової війни. У ті роки Вроцлавський університет і Вроцлавський політехнічний інститут були єдиним цілим. Вони навіть ділили між собою факультет математики, фізики та хімії. Разом з цим, у Вроцлавському університеті були факультети гуманітарного, медичного і сільськогосподарського профілів, низка з яких здобули згодом статус незалежних навчальних закладів.

У даний час Вроцлавський університет об'єднує факультети історії та педагогіки, природознавства, права, математики та інформатики, філології, фізики та астрономії, хімії, суспільствознавства і є класичним європейським університетом.

Переклад статті А. Васильєва
"Университеты Польши",
джерело: "Работа и учеба", -
2006. - №45 (482). - с.48-49

Попередня сторінка розділу: Статті