www.osvita.org.ua
Статті з питань освіти // Місія університетів у світі: історія та сучасність
Освiтнiй портал™
Головна
Новини освіти та науки
Події освіти та науки
Статті з питань освіти
Архів статей
Довідник ВНЗ України
Дистанційна освіта
Навчальні курси
Освіта за кордоном
Бізнес-освіта, MBA
Абітурієнту
Студенту
Болонський процес
Зовнішнє тестування (ЗНО 2014)
Середня освіта. Підручники
Законодавство
Періодичні видання
Каталог освітніх сайтів
Бібліотека
Реферати, курсові, дипломні
Профорієнтація молоді
Робота освітянам та молоді
Освітній форум
Зробити портал кращим!
Ефективна реклама
Місія університетів у світі: історія та сучасність
Останнім часом в Україні й у світі активно обговорюють проблеми майбутнього вищої освіти. Значною мірою це зумовлено тими змінами, що відбуваються у цій сфері.

На думку автора, до найважливіших процесів, що будуть справляти тривалий вплив на зміст і структуру вищої освіти, належать такі:

- Перехід від елітарної до масової вищої освіти, що відбувається в усьому світі і змінює само поняття вищої освіти: якщо 20-30 років тому вищу освіту отримували, щоб бути кращими за інших, то сьогодні її часто отримують для того, щоб бути не гіршими за інших.

- Глобалізація системи освіти, яка веде до необхідності перегляду принципів існування та уявлень про роль конкретних університетів і регіональних систем вищої освіти: прикладами є Болонський процес, "європейські стандарти", світові та регіональні рейтинги університетів, різноманітні глобальні індекси тощо, які ведуть до певної, не завжди виправданої, уніфікації вимог, а відповідно - й місій університетів.

- Розвиток та поширення нових технологій, що істотно змінюють як вимоги до фахівців, так і методи навчання. Зокрема, створення MOOC потенційно надає всім бажаючим можливість вільного доступу в зручному режимі до якісної освіти будь-яких рівнів та напрямів багатьма мовами незалежно від місцезнаходження студента (слухача, учня, …).

Зрозуміло, що ці зміни потребують суттєвого переосмислення місця університетів у суспільстві, форм і методів їх роботи, структури та змісту освітніх, наукових та інших програм. Загалом, ми можемо говорити про необхідність зміни існуючих уявлень про місію університетів у сучасному світі.

Поняття місії університету можна розглядати в двох аспектах. З одного боку, в сучасній теорії управління під місією будь-якої організації розуміють головну мету або сенс її існування. Тобто, формулюючи місію певного університету, ми повинні вказати, задля чого він створений та існує. На основі місії далі визначають бачення, цінності, стратегічні цілі, показники, за якими буде оцінюватися успішність роботи, тощо. З іншого боку, під місією університетів ми можемо розуміти не головну мету існування конкретного навчального закладу, а призначення університетів у цілому як певного соціального інституту.

Останнім часом багато хто в Україні вважає, що основною метою університетів є надання ними різноманітних освітніх послуг. Є й інша думка, характерна більшою мірою для старшого покоління, згідно з якою місія університетів полягає в підготовці висококваліфікованих фахівців для різних галузей економіки. З цією думкою охоче погоджуються і чимало роботодавців. Але обидва підходи занадто звужують реальну роль університетів у сучасному суспільстві.

Перш ніж розглядати можливі підходи до визначення місії університетів у сучасному світі, зупинимося трохи на їхній історії.

Вже найдавніші вищі навчальні заклади не обмежували свої завдання тільки навчанням або підготовкою кадрів для тих чи інших сфер діяльності. Зокрема, у створеному в 135 р. імператором Адріаном Римському атенеї не тільки вивчали граматику, елоквенцію (риторику), філософію, діалектику (логіку) та юриспруденцію. Він також був важливим культурним центром, де за участі еліти суспільства, у тому числі - й римських імператорів, регулярно відбувалися читання поетичних та наукових творів. Китайська академія Ханьлінь, створена у 738 р., не лише готувала науковців та фахівців з управління, але була також своєрідним органом державного управління, перевіряла відповідність претендентів на зайняття державних посад встановленим вимогам, була імператорською канцелярією, здійснювала ідеологічний нагляд та цензуру літературних творів, займалася офіційною історіографією Китаю та виконувала багато інших функцій. Магнаврська вища школа, відома також як Константинопольський університет, була своєрідним центром давньогрецької науки та культури. Тут готували фахівців з богослов'я, управління, міжнародних відношень, військової справи, медицини й деяких інших напрямів. Також до основних напрямів її діяльності належали збирання давніх книг і створення компіляцій із законознавства, історії та агрономії.

Найстаріші європейські університети створювали за підтримки католицької церкви - як школи при кафедральних соборах або загальні школи. Вони мали наддержавний статус середньовічних цехових корпорацій, діяльність яких охоплювала весь католицький світ, і навіть були іноді одним з інструментів церкви в боротьбі за верховенство з правителями тогочасних держав. На початковому етапі університети займалися підготовкою управлінців, лікарів, священиків, юристів та нотаріусів. Але згодом все важливішим напрямом їхньої діяльності стають дослідження в сфері природничих та суспільних наук. Втім, як зазначав Ортега-і-Гассет, головною метою середньовічних університетів все ж були не професіоналізація та дослідження, а загальна культура. Її розуміли як певну систему життєвих уявлень про світ і людство - тобто сукупність принципів, покликаних ефективно спрямовувати діяльність людини. Основними завданнями університетів були збереження, розвиток і передавання наступним поколінням цієї культури.

Герман Гельмгольц зазначав, що університети середньовічної Європи були вільними об'єднаннями студентів, що збиралися навколо відомих вчителів і самостійно визначали власне життя. З часом суспільна корисність цих об'єднань була визнана державами і вони отримали певні охоронні привілеї та почесні права, зокрема - і автономію з деяких питань.

Приведення середньовічних університетів до сучасного вигляду значною мірою було зумовлене їхньою кризою, що виникла у другій половині XVIII ст. Вихід з кризи було знайдено у тому, що держави, з одного боку, надавали університетам гарантовану фінансову підтримку, а з іншого - отримували певні права з управління ними. При цьому істотно змінилися роль і статус університетів. У багатьох випадках вони стали державними установами.

До початку XIX сторіччя сформувалися три основні моделі університету - англійська, німецька та французька.

Британська модель (Оксфорд, Кембридж) - це значною мірою середньовічний цеховий університет, на який істотний вплив справляла англіканська церква. Провідний ідеолог цього підходу Дж. Ньюмен вважав, що університет є місцем викладання універсального знання і його головна мета полягає в поширенні та просуванні цього знання. Наука, мистецтво, професійна майстерність чи видобуток нових знань не є безпосередніми цілями університетів. Значну увагу британські університети приділяли вихованню почуття красоти Давнього світу, смаку до свободи та точності висловлювань, а також фізичному здоров'ю студентів. Вони привчали студентів до енергійної і кропіткої роботи й прищеплювали їм манери, прийняті в освіченому суспільстві. Наукова діяльність була переважно справою громадянського суспільства. Втім провідні університети підтримували наукові дослідження і завдяки цьому перебували за багатьма напрямами на передньому краї тогочасної науки. Держава та бізнес не мали особливої зацікавленості в університетах і рідко втручалися до їхніх поточних справ. Але в другій половині XIX ст. під впливом промислової революції британська модель почала поступово наближуватися до німецької. Втім і сьогодні у Великій Британії вплив уряду на університети є значно меншим, ніж в інших європейських державах.

Французька (наполеонівська) модель передбачала підконтрольність університету уряду і відокремлення науки від освіти. Фактично, створений Наполеоном у 1808 р. університет мав статус державної корпорації і об’єднував всі вищі навчальні заклади та факультети держави. Його діяльність була спрямована на підготовку кадрів за єдиними, чітко визначеними навчальними планами й освітніми програмами під жорстким контролем уряду. Наукові дослідження практично повністю були виведені з університетів та передані до компетенції академії наук. Подібну модель було взято за основу і в Російській імперії, а сьогодні вона значною мірою використовується в Україні, Росії та інших пострадянських державах. Починаючі з другої половини XIX ст., французькі університети поступово еволюціонували у бік німецької моделі, але і в XX ст. зберігалися високий рівень централізації управління ними з боку держави та певна відокремленість університетів від наукових досліджень.

Німецька модель (німецький класичний університет) вперше була реалізована у Берлінському університеті і значною мірою базувалася на принципах академічної свободи та єдності досліджень і викладання, сформульованих Я.Коменським та розвинених В.Гумбольдтом, Ф.Шлейєрмахером та іншими німецькими науковцями XVIII-XIX ст. До її основи покладено думку, що університет є не тільки закладом освіти, а й найвищою науковою установою. Наука розумілася не як набір відомих істин, а як процес отримання нових знань. Передбачалося, що вільні від формально закріплених цілей наукові дослідження будуть призводити до результатів, що надаватимуть державі можливість досягати власних цілей .

Конкуренція між німецькими князівствами та значні для свого часу політичні свободи в Германській імперії надали змогу зняти багато ідеологічних обмежень. Завдяки цьому саме тут почалося викладання найбільш радикальних вчень свого часу, зокрема - матеріалістичної філософії та теорії еволюції Дарвіна. Згодом саме німецька модель стала основною моделлю університетів, що панувала в світі до другої половини XX ст. і зберігає своє значення дотепер.

Втім за будь-якої моделі реальна місія університетів ніколи не обмежувалася тільки формальними рамками. Незважаючи на істотні відмінності німецької та французької моделей, обидві виходили з того, що головною функцією університетів є підтримка національної культури та розвиток національного ідеалу в широкому розумінні цього терміну. Держави не тільки контролювали університети, але й самі перетворювалися під їхнім впливом.

Повертаючись до думки Ортеги-і-Гассета про середньовічні університети, ми можемо побачити, що основна відмінність між трьома моделями університетів нового часу полягає в тому, що британська модель успадковує, насамперед, загальнокультурну місію середньовічних університетів, французька робить акцент на професіоналізації, а німецька віддає перевагу науковим дослідженням.

Цікавим є досвід США, де успішно співіснують різні типи університетів - класичні дослідницькі (їхнім прикладом є університети "Ліги плюща"); гуманітарні коледжі (коледжі вільних мистецтв), що спрямовані на підготовку еліти і значною мірою базуються на англійській моделі; а також університети штатів, які використовують елементи французької моделі.

Дослідницькі університети є великими установами, що мають значну автономію з основних питань їхньої діяльності. Поряд з підготовкою фахівців вони виконують великий обсяг наукових і прикладних досліджень та розробок у багатьох галузях. Значні частки фінансування цих досліджень припадають на державний бюджет, бюджети штатів та бізнес, які через це отримують певні важелі впливу на університети. Гуманітарні коледжі зосереджують увагу на вихованні студентів та реалізації бакалаврських програм. Їхні зусилля спрямовані не стільки на формування конкретних професійних компетенцій, скільки на широку загальноосвітню підготовку студентів, розвиток їхніх творчих здатностей та критичного мислення. При цьому провідні коледжі забезпечують найвищій рівень навчання, а деякі з них є навіть більш престижними за університети Ліги плюща. Університетами штатів керують піклувальні ради, підзвітні урядам відповідних штатів. Вони отримують від штатів значну (до 30%) частку своїх доходів, зобов’язані приймати на навчання їхніх мешканців і надавати їм певні пільги, виконують на замовлення урядів штатів наукові дослідження та розробки, мають інші зобов’язання перед штатами в різних сферах діяльності (культура, просвітництво, охорона здоров'я, спорт тощо).

Починаючи з середини XX ст., відбувався поступовий перехід до посткласичних моделей університетів. Насамперед, це пов’язано з різким зростанням кількості студентів. Іншою важливою причиною був перегляд уявлень про місію університетів, пов'язаний з двома світовими війнами, революціями, Великою депресією та іншими суспільними потрясіннями першої половини цього сторіччя. На думку Ортегі-і-Гассета5, катастрофічність ситуації, яка склалася у ці часи, значною мірою спричинена тим, що випускники університетів були новими варварами, відсталими від своєї епохи. Вони не мали належної системи уявлень про світ і людину, яка б відповідала часу. Він закликав повернутися до викладання культури або системи життєвих ідей, які має у розпорядженні час, як до головної мети університету. Але ця головна мета має доповнюватися професійною підготовкою та дослідницькою діяльністю.

Близьким є підхід К.Ясперса, проте акценти він розставляє дещо інакше. Університети, на його думку, об’єднують людей пошуками та передаванням істини в науковій спосіб. Тому їхнім головним завданням він вважав дослідження. Але істина має бути передана, тому другим важливим завданням університетів є викладання. Оскільки ж знання та навички недостатні для розуміння істини, яке потребує духовного формування людини в цілому, сенсом викладання й дослідження є просвітництво та виховання.

Основні цілі посткласичних університетів визначає Велика хартія університетів. Згідно з нею, університети є центрами культури, знань та досліджень, які створюють, вивчають, оцінюють та передають культуру за допомогою досліджень і навчання. До їхніх важливих завдань також належать:
- поширення знань серед нових поколінь;
- надання майбутнім поколінням освіти і виховання;
- збереження традицій європейського гуманізму.

На думку Президента Гарвардського університету Дрю Гіллін Фауст, університети мають відповідати на питання, кім ми хочемо бути сьогодні і кім хочемо стати завтра, як нам жити, і куди людська цивілізація сподівається прийти[16]. Р.Барнетт зазначає, що сучасні університети мають допомагати людям жити в умовах високої невизначеності через розвиток знання й поглиблення взаєморозуміння між людьми та світом.

Інакше бачать місію сучасних університетів в Україні, Російській Федерації та багатьох інших пострадянських державах. Система вищої освіти тут зберігає деякі характерні риси радянської моделі. У першу чергу, це стосується значного впливу держави на всі сфери діяльності університетів. Але є й суттєві відмінності. Насамперед, це істотно інше бачення місії університетів. В СРСР періоду розвиненого соціалізму вона зазвичай передбачала зосередження уваги на формуванні світогляду та професійних компетенцій. Разом з тим, в СРСР розуміли необхідність мати різні з погляду їхніх місій вищі навчальні заклади. Тому існували МДУ, МФТІ, МІФІ та інші ВНЗ, що будувалися згідно з моделлю дослідницького університету. При деяких великих підприємствах створювали заводи-ВТНЗ, які зосереджували увагу на професійній підготовці фахівців для відповідних підприємств. Академія суспільних наук при ЦК КПРС, вищі партійні школи та деякі інші подібні вищі навчальні заклади значною мірою розвивалися згідно з британською моделлю університету.

Вплив уряду тоді був значно менш централізованим, бо здійснювався багатьма каналами - не тільки через міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР і союзних республік, а й через інші міністерства і відомства, які замовляли фахівців, формували вимоги до їхніх компетенцій, фінансували наукові дослідження та розробки тощо. З іншого боку, існував паралельний вплив КПРС, яка не тільки виконувала функцію ідеологічного нагляду, але також обмежувала свавілля урядовців та місцевих органів влади. Крім того, КПРС визначала бачення перспектив суспільного розвитку і в багатьох випадках координувала зусилля різних установ, у тому числі й вищих навчальних закладів, спрямовані на досягнення поставлених цілей.

Важливою відмінністю є те, що через різке зростання частки випускників шкіл, що продовжують навчання у ВНЗ, високий рівень безробіття та брак фінансування діяльність переважної більшості університетів сьогодні зосереджена на наданні так званих освітніх послуг. Натомість традиційні напрями діяльності університетів, навіть якщо вони й присутні в деклараціях, на практиці практично згорнуті. Останнім часом в Україні, як і в Росії, взято курс на створення дослідницьких університетів на базі провідних вищих навчальних закладів (а в Росії - ще й федеральних університетів). Але результати цього можна буде побачити лише за декілька років.

Діючий Закон України[18] "Про вищу освіту" передбачає досить широке коло завдань, які мають вирішувати університети. Зокрема, основною метою вищих навчальних закладів, відповідно до ст. 22, "є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України". До основних завдань ВНЗ III-IV рівнів акредитації також належать здійснення наукової та науково-технічної, творчої, мистецької, оздоровчої та деяких інших видів діяльності; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості тощо. Згідно зі ст. 25.1 цього Закону, університет "провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність".

Відповідно до ст. 23.4 діючого з 2013 р. нового Закону Російської Федерації "Про освіту в Російської Федерації", освітній заклад вищої освіти - це освітня установа, що здійснює як основну мету її діяльності освітню діяльність за освітніми програмами вищої освіти та наукову діяльність". Цей закон також виокремлює категорії "Федеральний університет" і "Національний дослідницький університет". До основних цілей федеральних університетів належить "забезпечення підготовки кадрів для комплексного соціально-економічного розвитку суб’єктів Російської Федерації" (ст. 24.3). Тут немає принципових відмінностей від загальних цілей вищих освітніх закладів. Програми розвитку національних дослідницьких університетів, відповідно до ст. 24.5, мають бути спрямовані "на кадрове забезпечення пріоритетних напрямів розвитку науки, технологій, техніки, галузей економіки, соціальної сфери, на розвиток і впровадження у виробництво високих технологій". Тобто тут основні цілі пов’язані не тільки з освітою та наукою, але також з розробкою і впровадженням нових наукоємних технологій.

Слід зазначити, що на практиці сучасні українські та російські університети виконують значно більше соціально значущих функцій, ніж це передбачено законодавством. Зокрема, вони тією чи іншою мірою беруть участь у розробках національних, галузевих та регіональних програм розвитку, впровадженні сучасних технологій у різні сфери життя, поширенні кращого світового досвіду та практик тощо. Дуже важливою для суспільства, але разом з тим і такою, що викликає багато заперечень, є роль університетів у вирішенні проблеми зайнятості молоді. Але відсутність офіційного визнання й підтримки цих функцій університетів з боку держави значно обмежує їхні можливості як у сприянні розвитку суспільства, так і в конкуренції з університетами інших країн.

Відомий російський економіст О.Аузан зазначає, що сучасні "університети виробляють певні неформальні інститути, системи цінностей і поведінкових установок, які потім через різний час перетворюються на формалізовані інститути - в системи економіки, політики, торгівлі й т. д.". Він також акцентує увагу на необхідності дати відповідь на запитання, що робити з молоддю, яка ще нічого не вміє, але вже нікому не потрібна. О.Аузан розглядає три варіанти - тюрми, армія та університети і останній, на його думку, є найкращим. Тому його відповідь полягає у виробництві університетами середнього класу. Спираючись на наявну культурну рамку, що задає певні цінності та поведінкові установки, університети сприяють чи перешкоджають отриманню тих чи інших результатів діяльності їхніх випускників.

Для кращого розуміння місій університетів у сучасному світі і в Україні корисно розглянути офіційно визначені місії та основні напрями діяльності деяких з них. При цьому треба зазначити, що деякі з місій через прагнення до збереження традицій містять положення, сформульовані їхніми засновниками багато років (а іноді й декілька сторіч) тому.

Гарвардський університет, що є приватним вищим навчальним закладом і належить до Ліги плюща, не має офіційно визначеної місії. У місії Гарвардського коледжу, який є одним з його провідних підрозділів, зокрема, зазначається, що він прагне створювати знання, відчиняти уми студентів для цих знань, а також забезпечувати студентам можливість максимально використовувати їхні освітні можливості.

Стенфордський університет також є приватним вищим навчальним закладом, що належить до класичних дослідницьких університетів. В якості своєї головної мети він декларує надання студентам кваліфікації, необхідної для особистого успіху і безпосередньої користі у житті. Важливими його цілями також є: сприяння суспільному добробуту шляхом впливу в інтересах людства та цивілізації; навчання благам свободи, що регулюється законом; виховання любові та поваги до великих принципів уряду, що походять від невід'ємних прав людини на життя, свободу і прагнення до щастя. У місії зазначається прагнення до створення найкращих механічних інститутів, музеїв, галерей мистецтв, лабораторій, консерваторій тощо, необхідних для підготовки фахівців, а також розвитку й розширення розуму.

Фундаментальними місіями Каліфорнійського університету в Берклі, що має статус університету штату, є навчання, наукові дослідження й державна служба. Останній напрям, зокрема, передбачає розробку та впровадження технологічних інновацій на благо Каліфорнії і нації, програми поширення сільськогосподарських знань, розвиток відкритих для всіх мешканців Каліфорнії бібліотек, музеїв, парків, наукових центрів тощо, як цінних державних ресурсів та місць зборів громадськості.

Місією Кембриджського університету є внесок у розвиток суспільства через прагнення досягти найвищого світового рівня в освіті, навчанні й дослідженнях.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка не наводить свою офіційну місію, але зазначає, що його "основними завданнями є навчально-виховна, науково-дослідницька та інноваційна діяльність". До складу університету поряд з навчальними факультетами входять астрономічна обсерваторія, ботанічний сад, інформаційно-обчислювальний центр, зоологічний музей, Канівський природний заповідник, коледжі, ліцеї та інші підрозділи.

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" також не наводить свою офіційну місію. Втім на його сайті зазначається, що основою розвитку є модель дослідницького університету, яка "ґрунтується на відпрацюванні механізмів функціонування сучасних форм інтеграції науки, освіти та інновацій, підготовці дослідників і висококваліфікованих фахівців для наукоємних галузей вітчизняної економіки, здійсненні інноваційної діяльності в ринкових умовах через науковий і технологічний парки університету, розвитку економіки, побудованої на знаннях… За останні 18 років КПІ став фактично лабораторією з розробки та напрацювання важливих документів з питань освіти, в тому числі Законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту", "Про науковий парк "Київська політехніка", "Про наукові парки", постанов Уряду та рішень Міністерства освіти і науки". Сьогодні до складу НТУУ "КПІ" належать навчальні факультети, 8 навчально-наукових інститутів, 13 науково-дослідних інститутів і центрів, науковий та технологічний паркі тощо.

Московський державний університет ім. М.В.Ломоносова вважає своєю місією просвіту народів на користь спільного життя людського й добробут всієї Вітчизни. Університет не тільки реалізує численні освітні програми для різних категорій студентів та слухачів, але також є провідним науковим і просвітницьким центром Росії. До його складу належать близько 20 науково-дослідних інститутів та центрів, ботанічний сад, чотири музеї. Працює медичний центр, в якому використовуються сучасні методики діагностики й лікування, у т. ч. клітинна терапія, генна діагностика та терапія, магніторезонансна томографія з тривимірною реконструкцією зображення тощо. На базі університету створено суперкомп'ютерний центр, бази даних та програмні ресурси загальнонаціонального значення, що використовуються для вирішення різноманітних наукових та прикладних завдань.

Місією одного з провідних технічних університетів Росії НДТУ "МІСіС" є розвиток наукового потенціалу Росії і підготовка висококваліфікованих фахівців в галузі інноваційної діяльності в матеріалознавстві, металургії та суміжних напрямах, підтримка та посилення іміджу міжнародного центру науково-дослідної та освітньої діяльності Росії на глобальному ринку освітніх послуг, технологій і наукових досліджень. До пріоритетних напрямів діяльності університету поряд з традиційними металургією, матеріалознавством та гірничою справою належать сучасні біо-, нано- та інформаційні технології. Також велика увага приділяється створенню на його базі високотехнологічних компаній, що мають сприяти підвищенню конкурентоспроможності університету на глобальному ринку досліджень і розробок.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що місії університетів у сучасному світі є комплексними і охоплюють принаймні такі головні цілі:
- формування світогляду і виховання молоді;
- професійну підготовку та перепідготовку фахівців;
- фундаментальні та прикладні наукові дослідження, збереження й структурування наявних знань, інноваційну діяльність у різних сферах;
- соціалізацію молоді та інших уразливих соціальних груп (пенсіонерів, інвалідів, безробітних тощо);
- проектування суспільного розвитку на глобальному, регіональному та місцевому рівнях, побудову відповідних прогнозів та сценаріїв;
- розробку і реалізацію глобальних, регіональних і місцевих програм в сфері просвітництва, культури, здоров'я людей, спорту тощо.

Співвідношення між цими складовими у місіях різних університетів може варіюватися в дуже широких межах, відбиваючи, насамперед, існуючи суспільні потреби. Тому й оцінювання університетів, на думку автора, має бути, принаймні, дворівневим. З одного боку, це оцінка відповідності суспільним потребам його декларованих місії, цілей та завдань. А з іншого - оцінювання відповідності результатів діяльності цим деклараціям.

Схожі за темою публікації
Євростандарти à la Суліма
Найбільш резонансні події в освіті в 2013 році
Фінансування освіти і науки: бюджет 2014 року
Дмитро Табачник розповів про досягнення в освіті у 2013 році
2014-01-08  |  Автор: Володимир Бахрушин  |  http://education-ua.org/

Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції сайту "Освітній портал" може не співпадати з думкою авторів публікації.

Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу в форумі
або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.

Для отримання статей поштою Ви маєте зареєструватись
та налаштувати параметри розсилки в персональному акаунті.

Всі права належать
Освітній портал™ 2003-2019рр.

Дизайн порталу: Стильная Студия