www.osvita.org.ua
Статті з питань освіти // Сергій Квіт: Сподіваюсь, що нині ми зможемо здійснити...
Освiтнiй портал™
Головна
Новини освіти та науки
Події освіти та науки
Статті з питань освіти
Архів статей
Довідник ВНЗ України
Дистанційна освіта
Навчальні курси
Освіта за кордоном
Бізнес-освіта, MBA
Абітурієнту
Студенту
Болонський процес
Зовнішнє тестування (ЗНО 2014)
Середня освіта. Підручники
Законодавство
Періодичні видання
Каталог освітніх сайтів
Бібліотека
Реферати, курсові, дипломні
Профорієнтація молоді
Робота освітянам та молоді
Освітній форум
Зробити портал кращим!
Ефективна реклама
Сергій Квіт: Сподіваюсь, що нині ми зможемо здійснити системні реформи
Інтерв’ю Міністра освіти і науки газеті "Освіта України" від 27.06.2014

Серед кадрових призначень, які стали однією зі складових української Революції гідності, тільки одне, здається, було схвалене суспільством одностайно - це призначення Сергія Квіта Міністром освіти і науки. І перші сто днів діяльності міністерства за його керівництва довели, що сподівання освітян - небезпідставні.


Спілкуючись із "Освітою України" Сергій Миронович Квіт розповідає про необхідність підвищення заробітних плат і люстрацію в освітній системі, про майбутні шкільні підручники, цьогорічні держзамовлення та багато іншого, що хвилює нині освітянську спільноту.

- В освіті як стратегічному напрямі розвитку життя будь-якої успішної країни важливими є наступність і послідовність. Чи є в України глобальна можливість проводити тривалі реформи? Як перейти від "точкового" реформування до планомірних змін?

- Мушу визнати, що в Україні довгострокових перспектив сформульовано не було. В освітній галузі ми переважно "гасили пожежі" - активно реагували на проблеми, що виникали. Але обставини ці не аналізувалися, і системна робота практично не проводилась. Ось приклад того, що ми не працювали на перспективу: зареєстрували багатенно вищих навчальних закладів, які, по суті, не є вишами, бо не дають належної якості освіти.

Складові реформ

Я сподіваюся, що нині ми зможемо провести системні реформи. Першочергові з них - ті, що стосуються вищої освіти. Ми докладаємо всіх зусиль, аби Закон "Про вищу освіту" був прийнятий у другому читанні й запрацював. Його провідна ідея - університетська автономія, інтеграція науки і освіти та особливий підхід до контролю її якості. Ключове поняття: реформа вищої школи - це реформа самого університету. В усьому світі університет сам дає собі раду. Але для цього він повинен мати інструменти фінансової й організаційної автономії.

На відміну від вищої, середня школа не має можливості давати собі раду сама. Реформи середньої школи повинні відбуватися одночасно з підвищенням заробітної плати її працівникам. Якщо цього не буде, то внутрішні структурні зміни і раціоналізація певних процесів не дадуть середній школі тих результатів, які вони дають вищій школі. Проте сьогодні держава не має на це коштів. Адже цей рік - надзвичайний: іде війна, бюджет пограбований на 100 мільярдів доларів.

Третя складова структурних системних змін - це реформування наукової галузі. Вона повинна інтегруватися з вищою школою. Нині фінансування наукової галузі відбувається в такий спосіб, що кошти на дослідження розпорошені по різних відомствах. Навіть немає чіткого обліку, на що вони витрачаються, і може траплятися, наприклад, дублювання, коли кошти виділяються з різних джерел на ті самі теми, на схожі дослідження. Але всі зрушення у сфері наукових досліджень можливі лише за умови проведення успішних економічних реформ.

- Люстрація - одна з вимог, яку ставив Майдан перед владою. Чи очікує люстрація систему освіти?

- Слово "люстрація", в принципі, у нас позбавлене конкретики. Ми маємо досвід, який регламентувався законами про люстрацію в пострадянських країнах, і були більш-менш радикальні закони. Люстрація - це оприлюднення інформації про людину, яка йде на державну службу, з позицій, чи вона співпрацювала з тоталітарним режимом, спецслужбами, чи винна в чомусь перед своїм суспільством і народом. Ми цей час втратили.

Значною мірою наші проблеми зумовлені тим, що держава стала називатися інакше - не УРСР, а Незалежна Україна - але, по суті, це була мімікрія. Ми мали УРСР під іншою назвою і не проводили реформ. Ми не засудили комунізм, не прийняли закон про люстрацію. А комунізм за своєю злочинною суттю - це те саме, що нацизм, це ідеологічна основа для тоталітарної системи.

У Росії комунізм також не був засуджений, і зараз це вилилося в те, що ми бачимо в обличчі путінського режиму. Це - агресивна держава, яка котиться в тоталітаризм і має державну ідеологію, яка корелює з тим, що нам відомо з історії про нацизм. І відбувається це через те, що свого часу не було процесів люстрації і засудження комунізму як ідеології.

В Україні на офіційному рівні цього також не було, але в нас це відбулося само собою, в реальності. Ми маємо дві революції, які перемогли, маємо активне громадянське суспільство. У нас відповідних законів немає. Як я буду проводити люстрацію як міністр, якщо не можу спиратися на закон? Тому тут я значною мірою дію не тільки як міністр, а й як громадянин.

Коли ми говоримо про освіту, люстрація - це частково ідеологічна річ. Деякі люди сьогодні хочуть обіймати посади в нашій системі освіти, але водночас вони мали відношення, наприклад, до ідеологічної боротьби проти України. Ще один наш вимір люстрації - це причетність до корупційних і злочинних фінансових схем, які були в освітній системі. Ми співпрацюємо з прокуратурою і СБУ, вже багато чого виявили. Сподіваюся, що найближчим часом суд у цьому розбереться.

Питання 12-річки нині не є актуальним

- Будь-які системні реформи не будуть легкими для суспільства. Адже не всі підтримують, скажімо, 12-річну освіту. Чи буде політична воля проводити непопулярні рішення?

- Міністерство освіти і науки повинно проводити роз’яснювальну роботу і серед депутатів, і серед журналістів, а також обов’язково розмовляти з освітянами. Адже є специфічні питання, невідомі широкому загалу, котрий здебільшого послуговується стереотипами. Інколи вони правильні, але частіше - хибні. Треба більше спілкуватися з людьми, роз’яснювати певні речі.

Питання 12-річки сьогодні не є актуальним. Але якщо ми хочемо бути європейською країною, то в нас повинна бути дванадцятирічна середня школа, бо тоді наша система освіти буде корелюватися з європейською. Але для того, щоб ввести 12-річку, треба говорити про кошти, які держава може вкласти в середню школу. Цей підхід вимагає зовсім іншого рівня матеріально-технічного забезпечення.

Однак у нас нині є набагато важливіші питання. А на цю тему ми повинні вести діалог, проводити конференції, виробляти спільне бачення з освітянами, політиками, громадськістю.

До речі, хочу нагадати, що цей дванадцятий рік навчання нікуди не дівся, він був перенесений на дошкільну освіту, а там - покинутий і забутий.

- Нещодавно Верховна Рада України ввела мораторій на закриття сільських шкіл. Мовляв, це сприятиме розвитку освіти в селі та захистить школи в сільській місцевості від загрози ліквідації...

- Мораторій на закриття шкіл, лікарень - це, на жаль, популістські кроки. Такі школи не можуть бути якісними, а це означає, що діти там не одержуватимуть належний рівень освіти і їм буде складно вступати до університетів. За останні кілька років значно скоротилася кількість учнів, а чисельність учителів залишилася тією самою. На це не можна не звертати увагу.

Такі кроки свідчать про неможливість або небажання проводити реформи. Хочеться вірити у варіант неможливості, коли ми не маємо достатньо коштів. Але треба шукати шляхи, формулювати концепції, в який спосіб ми будемо вирішувати це питання. Як мінімум, в одному селі району мають бути сучасна велика школа та добре оснащена лікарня. А не так, як нині - в кожному селі школа, що не має жодних перспектив, і пародія на фельдшерсько-акушерський пункт. Також повинні бути транспорт і хороші дороги. Тоді ми скажемо, що всіх забезпечили: вчителів - навантаженням, а дітей - якісною освітою. Але для цього треба зробити реальні кроки і витратити реальні кошти.

Мораторієм ми тільки ховаємо цю проблему. Рано чи пізно вона перед нами постане, але в надзвичайно критичній формі. Тому, на жаль, я не можу стверджувати, що сам факт прийняття таких мораторіїв дає відповіді на ті виклики, які ставить перед нами життя.

З іншого боку, поки держава не має можливості втрутитися і змінити щось на краще, цей шлях може бути виправданий. Просто закрити і радіти з економії - теж не вихід. Це, скоріше, відтермінування вирішення проблеми.

- Чи буде міністерство практикувати проведення всеукраїнських нарад? Одна така, стосовно Закону "Про освіту", відбулась нещодавно в міністерстві.

- Це була перша така нарада, присвячена середній школі. Ми хотіли почути, що найважливіше має бути в цьому законі з точки зору вчителів. Вона, до речі, була дуже неформальною.

Ці наради встановлюють двосторонній зв’язок. З одного боку, нам треба знати, що для людей найважливіше. З іншого, ми маємо донести до людей інформацію, яка є важливою і яку вони, можливо, не знають або не розуміють.

Я знаю, що саме ця нарада викликала неоднозначну реакцію в освітянському середовищі, адже там виступали в основному державні службовці. Ми спеціально не складали список запрошених і не планували виступи, але існує така процедура: коли міністерство запрошує, державні службовці завжди присутні. У нас так склалося, що вчителі, коли вони бачать своїх керівників, не хочуть бути активними. А між іншим, є багато висококваліфікованих голів обласних управлінь: у Донецьку, Луганську - чудові фахівці. Вчителям же, які не хотіли виступати, ми пропонували викласти свою думку в письмовій формі.

Ми й далі будемо проводити такі наради і намагатимемося робити їх більш демократичними. У будь-якому разі не повинно бути ніякої інформації, що не дійде до законопроекту. Ми тісно співпрацюємо з профільним комітетом Верховної Ради, зокрема, з головою комітету Лілією Гриневич, і я думаю, докладемо максимум зусиль, аби цей закон був на тому самому рівні, що й Закон "Про вищу освіту".

"Придворних" видавництв не буде

- Ще одне гостре питання сьогодення - підручники. Якою є позиція міністерства у цьому питанні, навколо якого відбувалися корупційні скандали?

- На сьогодні ми вже відмовилися від грифування підручників. У вищій школі віддали це вченим радам університетів. А в середній школі хочемо змінити чинну процедуру і дати простір для діяльності громадськості, професійних експертів, аби вони більше займалися і концепціями, і роботою з авторами та рукописами. Саме експертний колектив, а не державні службовці, має концептуально вирішувати такі питання. Але є питання юридичного статусу такого колективу. Адже експерти можуть тільки радити нам, а рішення приймає держава, тобто йдеться про те, на що міністерство повинно витрачати державні кошти.

Друге питання - які видавництва можуть друкувати підручники. Найближчим часом відбудеться спільне засідання з Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів. Будемо разом погоджувати і впроваджувати процедуру, за якою проводитиметься конкурс, а також як видавництвам можна буде брати в ньому участь.

Є ще питання відносин видавництв і авторів, насамперед стосовно авторського права. Саме тому ми не можемо відмінити ті конкурси, що вже відбулися. Право на певні підручники, котрі вже потрібно друкувати, мають видавництва, а не автор, який, якщо захоче, може піти видаватися до інших.

Процедура буде інакшою. Ніяких "придворних" видавництв не буде. Це і є нашою відповідальністю.

Я переконаний, що потрібен вільний ринок, аби люди могли вибирати між різними підручниками. Повинні бути книжки, що тільки апробовуються - спочатку видаються маленьким накладом, а потім "виходять" на велику кількість примірників.

- Планувалося, що в новому навчальному році за новими підручниками навчатимуться учні третіх і шостих класів. Що буде з книжками для шостих класів? Чи не станеться так, як у попередні роки, коли вчителі жартували про "підручник під ялиночку"?

- Сподіваюся, що книжки будуть видрукувані якомога швидше. Але, разом з тим, це ті підручники, що перемогли у різних конкурсах, оголошених раніше. Ми були поставлені перед фактом: або погоджуємося із цими конкурсами і вони друкуються вчасно, або ж не погоджуємося. А тоді діти не отримають підручник вчасно, що також є скандалом.

Видавництва вже мали авторські права на ці підручники та розпоряджалися ними. Конкурси відбулися легітимно, і ці книжки в них перемогли. Якщо ж ми відмовляємося від них - то чим замінимо? На заміну в нас немає часу...

Що ми зробили? Ми внесли зміни у тексти й усунули очевидні недоліки. Змусили видавництва зменшити кошториси й отримали певну економію - близько 12 мільйонів гривень.

Розумієте, головна корупція відбувається не тоді, коли держава перераховує кошти і видавництва звітують. Головна корупція - на першій стадії конкурсу, коли обирається саме видавництво, коли воно працює з автором. Ключовий момент, щоб не було корупції - у тому, як сама держава співпрацює з видавництвами, і який простір відводиться для фахівців, незалежних експертів. Повторюся, державний службовець не є фахівцем із кожного з підручників, він повинен відповідати за процедуру. І тут були порушення.

- Роз’яснюючи це питання, міністерство зазначило, що всі процедури були визнані законними, зокрема й тому, що ніхто їх не оскаржив. Але авторів, які подавали свої рукописи на конкурс, було багато. Як так сталося, що ніхто з них не подав до суду?

- Багато рукописів просто не віддали. Адже, зрештою, якийсь підручник може взяти регіональне видавництво і просто надрукувати як книжку, ніхто не може цього заборонити. Я вважаю, це частина злочинної схеми, що працювала у міністерстві.

До того ж, у нас немає такої практики - подавати до суду. Серед університетів одна тільки Києво-Могилянська академія (НаУКМА) судилася з Д.Табачником. Тоді люди ці кроки не робили. Але сьогодні вони активніші. Зі свого боку ми заохочуємо це, показуємо, що революція принесла зміни. Іноді треба йти на конфлікт і відстоювати свої права.

- На зустрічі громадських експертів і авторів підручників останні казали, що у складності видань винні не вони, а державна програма...

- Я згоден із цим частково. Хороший автор все одно напише хороший підручник. Але оскільки це не звичайна книжка, вона повинна відповідати програмі.

Проблема наших програм не в тому, що вони перевантажені й діти змушені більше працювати, а в тому, що учні не встигають зацікавитися цими темами, зануритися у матеріал. Це те, над чим ми працюємо, і ми також будемо втручатися у зміст програм.

Якість - передусім

- Як ми можемо побороти корупцію у середній та вищій школі? Можливо, адаптувати досвід Грузії у реформі правоохоронної системи зі значним підвищенням зарплат?

- Не треба забувати, що Грузії спочатку дуже допоміг Захід, насамперед США. Грузія на той момент не мала можливостей підвищувати зарплату всій поліції, виходячи з власного рівня економіки. Але це - маленька країна. Україна - велика, і нашої міліції дуже багато. Нам у такий спосіб не допоможуть.

Що ж до адаптації цього досвіду - то тут є багато проблем, які виключають одна одну. Наприклад, молодим у вчительській професії дуже часто немає місця. Молодь хоче виживати й шукає заробітки, а вони в освітній галузі проблемні, тож серед молодих людей дуже велика плинність кадрів. З іншого боку, якщо колектив втрачає багато людей старшого віку, він позбувається професійності, бо старші люди серйозно ставляться до своєї роботи. Тож одна проблема в тому, що в освіті немає вільних місць для молоді, а інша - не можна втрачати досвідчені кадри, бо якість колективу різко знижується.

До речі, у нас багато педагогічних ВНЗ випускають фахівців, які не доходять до галузі, бо галузь наша - непрестижна. Але водночас кожен із нас пам’ятає своїх учителів усе життя - тобто, насправді це дуже престижно і люди це цінують. Проте, якщо ми дивимося на зарплати педагогів, бачимо: вони не дають можливості гідно жити з учительської праці.

Тому, повторюся, будь-які реформи у середній освіті треба пов’язувати лише зі збільшенням заробітної платні. Будь-які структурні зміни - збільшення чи скорочення категорій, відкриття нових сучасних шкіл чи закриття старих, в яких мало учнів, скорочення кількості вчителів чи відкриття шляху для молоді - усі кроки повинні супроводжуватися підняттям зарплати. Інакше вони не мають сенсу.

- Сьогодні сформувався склад конкурсної комісії з відбору виконавців державного замовлення у 2014 році. Якими є особливості формування держзамовлення?

- Я людина, яка багато радиться. Я розмовляв з багатьма людьми: давав доручення своїм колегам з Департаменту вищої освіти, щоб вони готували пропозиції, радився з ректорами і громадськими організаціями. Звичайно, повністю об’єктивну конкурсну комісію неможливо скласти, тут завжди є певний суб’єктивізм. Але головна вимога - щоб це були люди професійні, порядні і представляли певні галузі.

За яким принципом буде розподілятися держзамовлення? У першу чергу, враховуючи результати незалежних рейтингів, які мають хорошу репутацію - це ТОП-200, "Компас", рейтинги журналів "Деньги" і "Кореспондент". Також ми не будемо підтримувати неякісні університети. Наприклад, якщо в Києві 75 вишів викладають право, то, очевидно, ми підтримаємо тільки ті, де його викладають якісно.

Важливий принцип - регіональний. Трапляються ситуації, коли в районному центрі є велике системоутворююче підприємство, що потребує фахівців специфічних професій, а місцевий ВНЗ якраз їх готує. Такі заклади ми маємо підтримувати, щоб у регіональному вимірі в нас була гармонія.

Але головне спрямування - на якість. Якість - насамперед.
2014-07-01  |  Автор: Сергій Квіт, Максим Короденко  |  http://www.mon.gov.ua

Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції сайту "Освітній портал" може не співпадати з думкою авторів публікації.

Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу в форумі
або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.

Для отримання статей поштою Ви маєте зареєструватись
та налаштувати параметри розсилки в персональному акаунті.

Всі права належать
Освітній портал™ 2003-2017рр.

Дизайн порталу: Стильная Студия