www.osvita.org.ua
Статті з питань освіти // Інклюзивна освіта приживається в звичайних школах
Освiтнiй портал™
Головна
Новини освіти та науки
Події освіти та науки
Статті з питань освіти
Архів статей
Довідник ВНЗ України
Дистанційна освіта
Навчальні курси
Освіта за кордоном
Бізнес-освіта, MBA
Абітурієнту
Студенту
Болонський процес
Зовнішнє тестування (ЗНО 2014)
Середня освіта. Підручники
Законодавство
Періодичні видання
Каталог освітніх сайтів
Бібліотека
Реферати, курсові, дипломні
Профорієнтація молоді
Робота освітянам та молоді
Освітній форум
Зробити портал кращим!
Ефективна реклама
Інклюзивна освіта приживається в звичайних школах
Третього грудня - Міжнародний день інвалідів. Що ми можемо зробити спільно для того, щоб люди з обмеженими можливостями почувалися рівними членами спільноти? Один із шляхів - забезпечити їм доступ до повноцінної та якісної освіти, яка дозволить їм професійно самореалізуватися. Про особливості такої освіти, а саме про інклюзію як освітню цінність та необхідність її впровадження в Україні - інтерв’ю з виконавчим директором Всеукраїнського фонду "Крок за кроком" Юлією Найдою.

- Тривалий час ми нічого не чули про інклюзивну освіту. З деяких пір про нього почали говорити дуже активно. Чи означає це, що раніше проблеми, пов’язані з людьми, які потребують такої освіти, свідомо замовчувалися?

- Проблема інклюзивної освіти - залучення дітей з особливими потребами до процесу навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу в нашому суспільстві існувала завжди. Та особливо чітко вона окреслилася наприкінці 90-х років. Цієї пори багато дітей з особливими потребами прийшли навчатися до загальноосвітніх шкіл. Цьому сприяли як економічні фактори, так і досвід зарубіжних країн, привнесений до нас. І виявилося, що наші звичайні школи та дитячі садки не готові забезпечити їм належне навчання та супровід.

Вчителі загальноосвітніх навчальних закладів просто не знали, що їм робити з такими дітьми, як їх навчати. Часто вони і зараз не знають цього. Але тоді це питання стояло особливо гостро. Адже якою була наша громадська думка - всі ті, хто потрапляє до категорії дітей з особливими потребами, повинні навчатися в спеціальних школах, а всі решта - у звичайних.

Слід віддати належне батькам дітей з особливими потребами. Вони започаткували рух за доступність звичайних шкіл та дитячих садків для своїх дітей. Об’єднуючись у громадські організації чи просто батьківські групи, вони крок за кроком просували інклюзію як систему навчання. Поступово накопичувався досвід, який з часом став у пригоді всім, хто має відношення до інклюзивної освіти.

2000 року Всеукраїнський фонд "Крок за кроком" ініціював разом з Міністерством освіти та науки України можливість пропілотувати в експериментальному режимі інклюзивну освіту як систему навчання та надання спеціальних послуг дітям з особливими потребами за місцем їх проживання. Пішов цілий рік на підготовку експериментальної програми, залучення зацікавлених шкіл та дитячих садків. 2001 року експериментальна програма була розгорнута в 27 навчальних закладах у восьми регіонах України. І тоді ж уперше до нашої мови увійшла "інклюзивна" освіта.

- Останнім часом у нашому житті з’являється багато нових слів. Ми їх активно використовуємо, хоча, і не завжди розуміємо, що саме вони означають. Що передбачає інклюзивна освіта? І ще - ви кажете про дітей з особливими потребами. Уточніть, про яких дітей йдеться.

- Почну з відповіді на запитання, - "про яких дітей йдеться?". До цієї категорії належить дуже велика група дітей, для навчання яких необхідні якісь зміни. До цієї групи, зокрема, належать обдаровані діти. Тому що вони потребують іншого підходу в навчанні. Сюди також входять діти з особливостями психофізичного розвитку, діти з інвалідністю. Части цих всіх надзвичайно різних дітей ми називаємо дітьми з особливими освітніми потребами, і саме цей термін відображає не медичний - діагностичний, а соціальний підхід до потреб дітей.

Тут слід уточнити - не завжди діти з інвалідністю належать до числа дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, не всі діти з проблемами слуху чи зору є інвалідами. Але для їх якісної освіти слід зробити якісь особливі зміни.

Ми кажемо - кожна дитина, чи має вона особливі освітні потреби, чи вона має особливості культурного, мовного, релігійного характеру, може прийти до звичайної загальноосвітньої школи за місцем проживання. І це звичайна загальноосвітня школа повинна прийняти її без жодних умов. Безумовне прийняття школою дитини і є інклюзія.


- Та чи готові звичайні школи до того, аби прийняти таких дітей?

- Не так багато дітей, яким потрібні складні приладдя для того, щоб вони навчалися в звичайних школах. Наприклад, яке приладдя потрібне дитині, якщо в неї послаблений слух? Можливо, їй потрібен слуховий апарат. Але його, зазвичай, купують батьки. Вчителю треба лишень знати, що в дитини є цей апарат, і визначити, з якими особливостями в процесі навчання, можливо, доведеться мати справу, до яких спеціалістів слід звертатися за консультацією з питань адаптованого навчання. Також, можливо, педагогу треба знати, як допомогти дитині в тому випадку, якщо апарат зламається. Ви, мабуть, помітили часто вживане слово "можливо". Дійсність така, що не можна завчасно передбачити, що треба буде змінювати в процесі розвитку, навчання однієї і тієї самої дитини. Всі люди з тими чи іншими порушеннями в окремих деталях не подібні один до одного.

Інша справа - пандуси та ліфти для дітей з дитячим церебральним паралічем. Так, дійсно, для того, щоб така дитина на колясці могла відвідувати звичайну загальноосвітню школу, школа має бути обладнана пандусом, ліфтом та спеціальним туалетом. У таких випадках усім нам здається, що мова йде про надзвичайно великі гроші. Але якщо їх поділити на кількість дітей з особливими потребами, які зможуть навчатися в архітектурно адаптованих загальноосвітніх школах, то виявиться, що насправді це не дуже значні витрати.

Школа, відкрита для всіх, дає можливість усім бути обізнаними з тими проблемами, з якими стикаються діти з інвалідністю, діти з особливими освітніми потребами. І завдяки цьому ми краще розуміємо оточуючий світ, тих, хто, на нашу думку, відрізняється від нас, краще розуміємо себе. І коли з’являється необхідність зробити зміни, надати допомогу, ми робимо це без якихось вагань.

Так має бути. І ми всім суспільством повинні до цього прагнути.

- Повсякденне спілкування зі своїми однолітками у загальноосвітній школі не дає можливості дитині з особливими потребами зациклитися на своїх проблемах. Це безумовний плюс. Та як на інклюзію реагують інші діти, їхні батьки?

- Майже одинадцять років ми працюємо з конкретними дітьми та їх батьками, конкретними школами та педагогами. І дійшли розуміння - якщо правильно вибудовувати відносини в колективі, то можна мінімізувати існуючі проблеми.

Я не казатиму про те, що наше суспільство вже готове до повного розуміння необхідності впровадження інклюзії. Замисліться про те, як ми реагуємо на людину, яка зовні відрізняється від нас. Посміхаємося їй? Приймаємо такою, якою вона є? Але якщо реалізувати окремі методики, якщо готувати батьків здорових дітей до того, що їхні сини та доньки навчатимуться поряд із тими, хто потребує якихось змін для навчання та розвитку, то сама атмосфера в школі стане безбар’єрною в усіх відношеннях.

Дуже важливий момент - підготовка самих педагогів. Ми маємо допомогти їм подолати штучно створені стереотипи. А ще зрозуміти, що таке толерантність, розуміння та прийняття. І що цього в них - більш ніж достатньо.

- Хто активніше просуває ідею інклюзивної освіти - державні заклади, в тому числі, й ті, хто працює в системі Міністерства освіти та науки, чи громадські організації?

- Це дуже хороше запитання. Бо тут склалася доволі цікава ситуація. На початку шляху ініціатива належала батькам та громадським організаціям. Було багато донорів, на гроші яких і пандуси будувалися, і багато чого робилося в школах, для шкіл і, звичайно, для дітей та їхніх родин.

У 2004-2005 роках більшість коштів, які вкладалися в навчальні заклади для того, щоб інклюзія реалізувалася, пішли з місцевих бюджетів. Пішли через управління освіти, через міські та обласні ради народних депутатів.

Зараз великі зміни відбуваються на загальнодержавному рівні. Міністерство освіти та науки України всіляко підтримує інклюзію. У цей процес також включилися Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров’я України та багато інших, які опікуються питаннями, пов’язаними з дітьми.

Що дуже важливо - сьогодні і держава, і громадські організації ініціюють підготовку базової Концепції інклюзивної освіти. Концепції, яка дозволить усім нам закріпити поняття інклюзії, інклюзивної освіти, інклюзивної школи та кроків, які треба зробити для того, щоб вона реалізувалася.

Розробка цього документу - чудовий приклад співпраці різних організацій, об’єднаних однією метою - потребою розвитку інклюзивного суспільства, яке приймає та цінує кожну людину такою, якою вона є, поважаючи його таланти та відмінності, створюючи умови для розвитку. Об’єдналися такі різні організації, як Інститут спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук, Національна Асамблея інвалідів України, громадські організації, які входять до Коаліції захисту прав людей з інтелектуальною недостатністю, просто педагоги та батьки дітей з особливими потребами.

- Що конкретно в сфері інклюзії робить ваша організація?

- Разом з Міністерством освіти та науки України ми реалізуємо експериментальну програму "Соціальна адаптація, інтеграція дітей з особливими потребами до загальноосвітньої школи". Окрім того, ми реалізували ряд проектів за підтримки різних міжнародних донорів. Зараз інклюзивну освіту підтримують Міжнародний фонд "Відродження" та Канадська агенція міжнародного розвитку (CIDA). У рамках проектів, фінансованих цими донорами, розробляється базова Концепція інклюзивної освіти, здійснюється аналіз законодавчих документів для подальшої їх зміни в напрямку інклюзії, розробляються комплексні програми реалізації інклюзивної освіти у різних регіонах нашої країни, надається допомога конкретним школам, реалізуються навчальні програми для педагогів, батьків, членів місцевих спільнот.

Наш Фонд не працює самостійно. Він залучав, залучає і залучатиме до цієї роботи різні державні та недержавні установи, організації. Спільно ми зможемо впливати на системні зміни, сприяти тому, що з часом інклюзія стане для України звичним явищем.
2010-01-22  |  Автор: Степан Гончаренко

Віповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції сайту "Освітній портал" може не співпадати з думкою авторів публікації.

Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу в форумі
або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.

Для отримання статей поштою Ви маєте зареєструватись
та налаштувати параметри розсилки в персональному акаунті.

Всі права належать
Освітній портал™ 2003-2018рр.

Дизайн порталу: Стильная Студия