реєстрація

Зверніть увагу!

Викладач у "асьці", або Коли вуз приходить до студента

Якщо провести в нашій країні опитування про те, яка форма навчання найефективніша, більшість обере очну. Очне (стаціонарне) навчання - це передусім постійне й безпосереднє спілкування з викладачем, який, з одного боку, передає студентові знання та практичні навички, а з іншого - контролює їх засвоєння. Таку технологію виробили середньовічні університети Європи ще в XIV-XV століттях, і донині вона збереглася майже незмінною. Крім того, це доступ до бібліотек, лабораторій вузу, комп'ютерних класів.

Проте уявімо: живе на світі хлопчик Василько, мріє про професію програміста чи менеджера. Здавалося б, у чому проблема? Вступай до відповідного вузу, на бюджет або на контракт, і навчайся на здоров'я. Проблема в тому, що живе Вася у віддаленому селі, а його батьки не в змозі оплатити навчання нащадка, поїздки до місця навчання і додому та проживання в місті. У Василя є сестра-інвалід і старший брат, який закінчив районне ПТУ, але працевлаштуватися не зміг. Його батько - військовий, потрапив під скорочення, а мама - домогосподарка. Василів друг Іван, із набагато забезпеченішої родини, навчається в обласному вузі, але мріє паралельно опанувати ще один фах. Водночас Іванів тато - приватний підприємець - гостро відчуває необхідність нових знань, але не має часу для навчання.

Задовольнити потреби цих людей традиційна освіта не здатна. Який же вихід?

Проблема доступності освітніх послуг здавна хвилює кращі уми. Крім того, існує й проблема постійного поповнення знань безпосередньо в процесі навчання. Наука розвивається настільки динамічно, що за час навчання сучасного студента кількість знань у світі практично подвоюється, а навчальні програми, хоч і оновлюються що два-три роки, однак приречені на відставання.

І все-таки вихід існує. Це - інформаційні й телекомунікаційні технології. Якщо у Василевому селі з'явиться бодай один комп'ютер із виходом до Інтернету, будь-який вуз, що практикує дистанційне навчання, сам прийде до свого студента.

Як усе відбувається? Та дуже просто. Заходить Вася, приміром, на сайт Інституту заочного і дистанційного навчання (ІЗДН) при Національному авіаційному інституті й обирає уподобану спеціальність. Приміром, "Комп'ютерні системи та мережі". Він укладає договір із НАУ, платить за семестр і отримує компакт-диск із записом усіх лекцій (зокрема аудіо-, відеоматеріалів, таблиць, наочних посібників), семінарських занять, теми контрольних робіт і базову літературу з усіх предметів, які вивчаються за його фахом. На диску є також електронна система тестування знань, що імітує екзамен із кожного предмета.

У зручний для себе час наш студент потихеньку освоює програму. При цьому, коли він входить у систему, використовуючи свій логін і пароль, відбувається постійний моніторинг усього, що він робить, приміром, які використовує книжки. Якщо у Василя виникнуть проблеми чи запитання, він може проконсультуватися з викладачем з допомогою електронної пошти чи ICQ, а також пошукати додаткову інформацію на інших тематичних сайтах. Завдяки Інтернетові студент не обмежений досвідом одного викладача - він може порівнювати, аналізувати позиції найрізноманітніших фахівців і на їх основі формувати власну думку.

Шість-десять разів на семестр (залежно від кількості предметів) до місцевого (найближчого) Центру заочного і дистанційного навчання приїздять викладачі з НАУ, аби прийняти у студента залік чи іспит. Роботи забирають до Києва, перевіряють, їх результати повідомляють у Центр. Залежно від результатів, Вася переходитиме з курсу на курс або буде відрахований. А як захоче перейти на іншу форму навчання - заочну чи очну, і таку можливість йому нададуть. Після повного опанування програми й успішного складання випускного іспиту Василеві видадуть диплом державного зразка.

Застосування згаданої технології навчання (кейс-технології) може мати певні складнощі, скажімо, якщо студент проживає за кордоном. У такому разі використовується технологія on line, за якої весь навчальний процес і контроль знань здійснюється в мережі Інтернет. Відсутність вікових обмежень, вступних іспитів, досить низькі (порівняно з заочним, а тим паче з очним навчанням) розцінки - одне слово, суцільні зручності. Питання лише в темпах комп'ютеризації країни, аж до найвіддаленіших її куточків.

Нині всі великі поважні університети розвинених країн мають сайти в Інтернеті, більше того - створюються віртуальні вузи. У світовій практиці з'явилися і бурхливо розвиваються навчальні заклади загальнонаціонального масштабу - мегауніверситети, в яких лише студентів, котрі претендують на сертифікат вищої освіти, сотні тисяч. Це, приміром, Китайський телеуніверситет, Національний відкритий університет ім. Індіри Ганді, Корейський національний відкритий університет, Університет Південної Африки, Національний університет дистанційної освіти в Іспанії та ін. У 1998 р. розроблявся, але так і не був зреалізований проект Російського університету дистанційного навчання (РУДН). Такі вузи, як правило, оснащені потужними теле- й радіопередавальними пристроями, друкарнями, мають щонайширший спектр освітньо-фахових програм - від короткострокових лекційних курсів до повних циклів вищої освіти. Крім того, у рамках навчальних закладів, які практикують традиційні форми освіти, розвиваються центри дистанційного навчання, схожі на згаданий вище ІЗДН НАУ.

Останніми роками створено Український центр дистанційної освіти (УЦДО) - структурний підрозділ Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", проект Distance Learning, реалізований Центром сприяння об'єднанню світових інформаційних мереж університетів при Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, Міжнародний центр дистанційної освіти при Українській академії державного управління при Президенті України, Програма дистанційної освіти при Міжрегіональній академії управління персоналом, Інститут дистанційного навчання Національного університету "Львівська політехніка", Центр дистанційного навчання Донецького національного університету, Лабораторія дистанційного навчання Сумського державного університету, Система дистанційної освіти Одеської національної академії зв'язку й ін. Нова форма навчання часто апробується без виділення бюджетних коштів.

Відкритий 2000 року ІЗДН НАУ в березні нинішнього року випустив перших 10 бакалаврів, а в червні вручить дипломи 40 фахівцям з економічних і технічних спеціальностей. Кількість студентів-"дистанційників" НАУ зросла з 300 у 2002 р. до 1300 у 2003-му. Нині послугами ІЗДН охоплено переважно центральний і східний регіони, центри дистанційної освіти відкрито в Алушті, Артемівську, Охтирці, Горлівці, Дружківці, Кілії, Керчі, Конотопі, Кременчуці, Кривому Розі, Куп'янську, Лубнах, Миргороді, Одесі, Острі, Рокитному, Сімферополі, Слов'янську, Черкасах, Каневі, Брянці, Білій Церкві, Борисполі, Фастові, Вишневому, Чернівцях. Активно освоюється західний регіон - Закарпаття, Івано-Франківщина (Косів, Івано-Франківськ), іде підготовка до відкриття центру у Львові, на черзі - Хуст, Мукачеве й ін. Українці, котрі живуть у Баку, Єревані, Ташкенті й навіть у Мадриді, за бажання здобудуть дистанційну освіту в НАУ...

Про дистанційну освіту та її перспективи можна розповідати багато позитивного. Проте варто згадати й про підводні рифи. Передусім визнаймо: при дистанційному навчанні існує певна небезпека видачі диплома про закінчення певного вузу не людині, яка навчалася, а добродієві, котрий організував і оплатив навчання. Звісно, від того, що за "дистанційника" Васю весь рік навчається тато або інший добрий дядечко, певним чином страхує регулярне очне складання іспитів. Правда, незрозуміло, що відбувається із системою on line і чи приїздять викладачі до зарубіжних студентів. Але навіть коли й так, на сцені можуть з'явитися традиційні шпаргалки, суб'єктивність оцінювання екзаменатора, а в найгіршому випадку - банальне хабарництво. Хоч як це сумно, у нашій країні студент поки що навчається переважно не заради знань, а заради отримання "корочок", для чого достатньо у процесі навчання одержувати позитивні оцінки. У країні, де купуються дипломи, студент при грошах підійде до нового методу навчання уторованою доріжкою - із банкнотою в заліковці... І навіть за умови розробки й запровадження єдиної незалежної об'єктивної системи тестування знань, коли студент під контролем викладача екзаменуватиметься з допомогою комп'ютерної програми, підтасування можливе, поки студент не зацікавлений у реальній оцінці власних знань. Розв'язання проблеми - в докорінній зміні мотивації студента, переоцінці цінностей і ліквідації корупції в системі освіти на всіх рівнях, що, на жаль, найближчим часом недосяжне.

Усвідомлена потреба здобуття знань, яких бракує, нині є стимулом хіба що для сформованих фахівців із вищою освітою, котрі мають досвід роботи й хочуть отримати додаткові знання, необхідні для ефективнішої або більш високооплачуваної роботи чи для опанування нової спеціальності. Інакше кажучи, до дистанційної освіти нині найчастіше вдаються як до постосвіти.

До речі, не можна не згадати і про такий, швидше навіть психологічний, чинник, як певна недовіра роботодавця до фахових характеристик випускника-заочника, що може поширитися і на "дистанційників". Правда, диплом, який видаватиметься випускникові дистанційного відділення, не міститиме спеціальних позначок про форму навчання. Що, відповідно, загрожує своїми підводними рифами.

Форма дистанційного навчання поки що не може охопити медичних, деяких технічних спеціальностей, які потребують великого обсягу предметних практичних занять і випускають фахівців, від чиєї кваліфікації залежить здоров'я або ж безпека суспільства. Ось що зазначив із цього приводу директор ІЗДН НАУ Павло Борсук: "Ми вивчили світовий досвід і усвідомлюємо, що існують певні межі, яких ця форма освіти поки що не в змозі подолати, хоча, не виключено, у майбутньому ситуація зміниться на краще. Але нині, приміром, підготовка фахівця з хімічних технологій палива й вуглецевих матеріалів включає як теоретичні дисципліни, так і предмети, освоїти які без лабораторного практикуму неможливо. А вирвати такий предмет із курсу навчання, ясна річ, абсолютно неприпустимо - "фахівця" з палива для літакових двигунів, котрий цих самих двигунів ніколи не бачив на власні очі, ніхто не візьме на роботу. У цьому випадку, якщо немає заперечень, навчальний план реформується у такий спосіб, аби на перших двох курсах дистанційно читалися теоретичні дисципліни, а на третьому курсі студент проходив практику в лабораторних умовах, тобто фактично переходив на іншу форму навчання. Очікується, втім, що з розвитком комп'ютерних технологій буде розроблено симулятори й тренажери, які дозволять стовідсотково відтворити обстановку лабораторії у себе вдома в режимі реального часу".

Навіть якщо у віддаленому від центру районі є можливість підключення до Інтернету, важко уявити собі можливість придбання тут усієї необхідної навчальної літератури. Судячи з недавніх повідомлень ЗМІ, далеко не кожен райцентр має свою книгарню, коли ж там і є бібліотеки, на них особливих надій покладати не варто. Тому система повинна мати велику базу даних інформаційної підтримки, що містить в електронному вигляді необхідну навчальну, а для глибшого вивчення предметів і спецкурсів - ще й додаткову літературу.

Постає також питання створення серії підручників і навчальних посібників, спеціально призначених для дистанційної освіти. Вони мають бути виконані в електронному вигляді для введення в інформаційну базу на сервері навчального закладу чи надання студентам на машинному носії. При переведенні стандартних поліграфічно виданих підручників на машинний носій можуть виникнути проблеми з авторськими правами. А процес підготовки спеціальних посібників, не виключено, затягнеться. Кожна тема такого підручника має включати, крім квінтесенції основних положень і понять, аналіз різноманітних позицій і точок зору, бути ідеально структурованою, супроводжуватися максимальною кількістю довідкових та ілюстративних матеріалів, передусім схем, таблиць, графіків, які дозволятимуть краще засвоювати подану інформацію. При цьому довідковий та ілюстративний матеріал повинен містити відомості з найавторитетніших світових джерел, включно зі словниками, енциклопедіями, довідниками. Є й спеціальні вимоги до навчальної літератури для дистанційного навчання. З її допомогою студент обов'язково має отримати, по-перше, уявлення про найважливіше в конкретній спеціальності, а по-друге, посилання на необхідні джерела в Інтернеті або певній бібліотечній мережі.

Спроби ж поспіхом, женучись за модою, підготувати комп'ютерні підручники, програми, методичні посібники таять у собі чимало небезпек, що можуть призвести не лише до зниження якості підготовки фахівців, а й до дискримінації самої ідеї дистанційної освіти.

Новий - письмовий, консультативно-дискусійний - стиль спілкування зі студентом вимагатиме перебудови професорсько-викладацького складу - розвитку відповідних навиків, перебудови методологічних засад. У найближчому майбутньому, до речі, якщо звернути увагу на досвід наших сусідів-росіян, можливе широке запровадження on line-конференцій між студентами та викладачами в реальному часі, що також вимагатиме формування нових навиків. Особливу увагу варто приділити і проблемі спілкування студентів для обміну інформацією з допомогою електронної пошти й ICQ.

Як зазначили організатори проекту дистанційного навчання при НАУ, через порівняно невисоку вартість (удвічі дешевше від заочного й учетверо - від очного), таке навчання на сьогодні - швидше, збитковий проект. Але це лише початок. За відповідної реклами й високої репутації вузу в цього бізнесу може бути цілком райдужне майбутнє. Приміром, всюдисущі американці щорічно кладуть у державну "скарбничку" 7 млрд. доларів, отриманих у результаті експорту освітніх технологій. Якщо буде втілено проект дистанційної освіти, ініційований Тоні Блером, він принесе Великобританії 700 млн. фунтів стерлінгів. Два млн. доларів на рік заробляє на дистанційній освіті Австралія з населенням 18 млн. осіб. А загалом у світі середнє збільшення доходів від навчання з допомогою комп'ютерних технологій зростає щорічно на 86%. Не дивно, що ці привабливі цифри викликають запаморочення і малюють привабливі перспективи вітчизняним стратегам від освіти. Тут важливо не забувати про головне - ефективність, якість освітніх послуг, що, зрештою, і визначає попит.

Автор: Аліна Бажал,
джерело: Дзеркало тижня
№ 16 (491) 24-29 квітня 2004

Попередня сторінка розділу: Інформаційні статті щодо ДО

Увага! Ви можете обговорити матеріали цього розділу в форумі
або запропонувати власний матеріал для розміщення на сайті.