реєстрація

Новини освіти та науки в Україні та світі

[ русский ] Лише одночасна підготовка суспільства в розширеному інклюзивному просторі сприятиме соціалізації дітей, - психолог

Харківський психотерапевт Тетяна Крайнова — про необхідність розширення соціального простору.

Психотерапевт Тетяна Крайнова темою інклюзії займається багато років. Завдяки її ініціативі в Харкові відбуваються майданчики розуміння, де зустрічаються фахівці, від яких залежить впровадження інклюзії в суспільство. Вона стверджує — багато педагогів перелякані і навіть на межі звільнення, а суспільство загалом не можна засуджувати через неготовність до таких змін, його просто потрібно зрозуміти і дати можливість підготуватися. Ще Тетяна Іванівна — активний захисник дитячої гри. Вона стверджує — в інклюзивній освіті без ігор аж ніяк, а навчання в ігровій формі — це зовсім не гра. Тому наша розмова була не лише про гучну тему інклюзивної освіти, а й про право дитини на спонтанну гру.

— Тетяно Іванівно, я звернула на вас увагу на харківському форумі «Вчимося жити разом», який було присвячено інклюзивній освіті («День» писав про нього в матеріалі «Бути нетолерантним сьогодні вже ненормально»). Ви не брали участі в панельній дискусії, але попросили слова, звернулися до залу і спікерів, мовляв, цілий день усі говорять про інклюзивну освіту, але ніхто не пригадав про гру, про її вплив на розвиток дитини та її подальшу долю.

— Що таке жива дитяча гра? Це коли щось виникає спонтанно. У нас у соціальному центрі «Сім’я» є група «Життя як щастя» для літніх людей. Як вони вміють грати! Грати, живучи, у них гра вплетена в життя, в живе спілкування як непомітна канва. Вони не переходять на гру спеціально. Вони живуть у цьому! На жаль, сучасне покоління це втрачає. Діти-аутисти, приміром, дуже добре грають. Але вони грають по-своєму. Це своєрідна гра. Ми багато працювали в цьому плані з такими дітьми. Але, на жаль, гра жива, дитяча, така, якою вона є в своєму природному вигляді, нині зникає.

— Чи є в сучасній шкільній програмі місце для ігор?

— Нещодавно у нас був так званий майданчик розуміння. Тут зустрілися викладачі інклюзивної школи, викладачі центрів для дітей з обмеженими можливостями, незрячих дітей, дитячих садків. Я навіть не запитувала про гру. Я запитувала в них, чи є час спілкуватися в школярів. Вони відповіли, що практично немає. Перерви вистачає, аби сходити в туалет, поїсти і трішки розім’ятися, просто побути в русі. Адже для того, щоб гра розпочалася, потрібен захищений простір, аби ніхто дитину не смикав. Дитина навіть не встигає фізіологічно переключитися на гру. Я сподіваюся, що є такі викладачі, які на продовженому дні знаходять для дітей час для гри. Тому що жива дитяча гра включає всі частини мозку одночасно. Жодна дія в житті дитини більше так не консолідує, не виводить на найвищий рівень всю працю батьків, яку для цього було прикладено. Дорослі люди замінили живу дитячу гру на навчання в ігровій формі. Але навчання в ігровій формі — це не є гра.

— Розкажіть, будь ласка, про вашу роботу з групами, в які ви поступово вводите дітей з обмеженими можливостями.

— Особливі дітки, наприклад з ДЦП, можуть грати, але руками, а ноги їм надають специфічний діапазон для ігор. І в цьому плані дуже важливо, аби вони зустрілися з дітьми, які можуть допомогти. Але обидва «табори», обидві групи, що зближуються, мають бути підготовлені. Тому ми спочатку беремо групу і спостерігаємо за нею. У ній мають обов’язково бути діти, які мають такий досвід спілкування з людьми з обмеженими можливостями. Тому що є дітки, які придивляються, є такі, які лякаються і починають плакати. Наше завдання так підготувати цю групу, аби її й саму не було травмовано, і вона здобула користь від цієї зустрічі. З другого боку, ми починаємо індивідуально працювати з дітками. Ці дві групи йдуть паралельно, програма схожа. Тому, коли вони зустрічаються, дитині, яка входить до групи, вже багато відомо. Після цієї зустрічі починається саме інклюзивний розвиток. Вхід дитини в групу одразу її змінює, діти починають гратися в інклюзивному взаємно-зміненому просторі.

«СУСПІЛЬСТВО ТРЕБА НЕ ЗАСУДИТИ, А ЗРОЗУМІТИ І ПОЧЕКАТИ»

— Тобто, якщо подивитися глобально, то і суспільство загалом має бути підготовленим до сприйняття інклюзії?

— Це питання в десятку! Без цього ніяк. Треба, аби в суспільства була можливість підготуватися. Готовність суспільства — це обов’язкове розширення соціального простору. А то воно звузилося до рівня інклюзивної освіти. У нас кілька майданчиків розуміння відбуваються у школах області та міста. І вони перелякані! На камеру вони говорять, що всіх сил докладають, але і батьки, і діти — вони одні перший удар приймають. Тому потрібна лише одночасна підготовка суспільства в розширеному інклюзивному просторі. Не можна закип’ятити каструльку наполовину. Наприклад, у селищі Старий Салтів у нас утворилося співтовариство — це найперший у моєму досвіді варіант розширеного інклюзивного простору. У місті нам це не вдалося зробити, тому що тут медицина та інші потрібні структури — самі по собі, дуже далеко. А ми маємо бути єдині! Ось ми покликали на форум «Вчимося жити разом» батьків, які просили допомоги, приходити до нас. Ви думає, хтось прийшов? Жодної людини не прийшло! Прийшли лише представники освіти і соціальних структур. Медиків ми запрошували, але ніхто не прийшов, дуже важкі на підйом.

— Ви багато спілкуєтеся з педагогами. Чи готові вони до інклюзивної освіти?

— Я не можу за них говорити. Але знаю, що Харків давно активно готується до впровадження інклюзивної освіти, проводяться курси для педагогів. Але на них багато хто намагається не потрапити. Я знаю одного психолога, яка «хворіла» два тижні, аби її не забрали на ці курси. Потім у неї розпочалася відпустка, і вона уникла їх, а замість неї на них пішов учитель іноземної мови, тому що нікому було піти. Однозначно, людям страшнувато. У приватних розмовах вчителі говорили про звільнення, якщо в їхньому класі з’явиться така дитина.

ЗАХИСНИЙ БАР’ЄР

— Так можливо, шкільному психологові, який боїться чи не хоче працювати з дітьми, що мають особливі потреби, треба звільнитися? (це запитання від В’ячеслава Федоркова із ГО «Ми небайдужі», який приєднався до нашої розмови).

— Я не дивилася б так категорично. Як є три категорії дітей, що по-різному сприймають дітей з особливими потребами, так є і три категорії дорослих. Одні готові до цього, друга частина — не проти, але поки що не наважуються, а якщо вони пересилять себе, то можуть нашкодити дитині. Тому їм треба перечекати, вони потім зважаться на ці курси. Є ті, які просто підуть, і дуже добре. Тому що вони не зможуть працювати. У кожної людини є такий захисний бар’єр. І ми не можемо вчителям говорити: ти повинен, ти зобов’язаний. Вони можуть зламатися, якщо вони будуть через силу. Навіть можуть нашкодити дитині. Нам потрібно бути толерантними до здібностей як дітей, так і дорослих йти на такі контакти.

Я багато зустрічала на форумі «Вчимося жити разом» вартого осуду. Мовляв, «ось у Європі люди такі добрі, вони такі молодці, вони так приймають інвалідів, вони не бояться, а в нас такі злі». Я не спостерігала злості у наших людей. Я як психотерапевт, який здобув європейську освіту, шість років провчившись у німецьких фахівців, зауважила, що в європейців є ось ця безпечна межа між ними й іншими людьми. Вони дуже доброзичливі, вони відкриті, але вони тримають межу. Ми попервах просто відпочивали там, ми почувалися так безпечно при цьому захисному кордоні. А в нашій ментальності цієї межі немає. Наприклад, одна з моїх пацієнток сказала: «Ви знаєте, якщо сидить інвалід, я потім не сяду на його місце, навіть якщо буду дуже втомлена, воно буде порожнім». Їй здавалося, що якщо вона сяде на це місце, то в неї ноги віднімуться. Тобто ми настільки це все впускаємо в себе, у свій власний світ, що дитина, яке бачить, що ніжки у когось не йдуть, може заплакати від того, що в неї ніжка заболіла. Через страх.

— А як тоді підготувати наше суспільство до інклюзії?

— Передусім — зрозуміти це суспільство. Не засудити, а зрозуміти, що людина поки що не готова. Якщо ми її змушуватимемо, засуджуватимемо, апелюватимемо до її сумління — діла не буде. Буде лише шкода. У суспільстві мають знайтися люди, які першими підуть, завдяки своїй натурі чи життєвому досвіду. А ось ті, які поки що не можуть, почнуть придивлятися, як це роблять інші. Користь людей, які йдуть на контакт з людьми з обмеженими можливостями, величезна, неймовірна. Це те, що я виявила на практиці і про що я пишу наукову статтю. Також хочу відзначити нашу роботу з дітьми-переселенцями з модульного містечка. Вони теж потребують інклюзивного простору, тому що три роки живуть у неприродних умовах, у замкнутих модулях. Є родина Чуріних, які мешкають у маленькому вагончику, і ось нещодавно у них народилася десята дитина. Я дуже зраділа, що на форумі, крім дітей з обмеженими можливостями, були і діти ВПО.

На завершення хочу ще раз наголосити — інклюзія стосується взагалі всіх дітей. Вона відрізняється від простої інтеграції в суспільство. При інтеграції суспільство просто приймає і не змінюється. Коли ми приймаємо дітей, то, на мій погляд, усі діти потребують інклюзивного сприйняття. А що означає інклюзивно сприймати? Самим змінитися! Це дуже важко. Тому мозок починає по-іншому працювати, дорослі дуже втомлюються, почуваються виснаженими. Тому що один рівень психічної організації повинен перейти на іншій, але водночас збережеться дорослий рівень психічної організації. Це в жодному разі не уподібнення до дитини і повне розчинення в ній. Це дует дорослих здібностей і дитячих — це найвищий пілотаж, це найвищий рівень психічного розвитку. Тому що саме ним наділені всі геніальні, талановиті люди. Вони як ніхто інший можуть від душі пожартувати зі своїми дітьми і погратися.

P.S. Дякую за допомогу в організації інтерв’ю соціальному центру «Сім’я», який відкрили в Харкові, завдяки співпраці з німецьким товариством міжнародної співпраці GIZ.

Людмила Лутицька, Харків

06.12.2017 19:03, за матеріалами: Інвак Інфо

Інші новини рубрики "Освіта та наука в Україні"

Безробітні – з вищою освітою, а вакансії – для робітників

У 65 відсотків рівненських безробітних – вища освіта, а 35 відсотків мають робітничі спеціальності чи на мають фаху взагалі. У той же час попит має зворотні пропорції: вакансії є переважно для людей з робітничим фахом. Скажімо, на підприємствах міста є відразу 60 вакансій для швачок. Зате перебуває в у пошуках роботи маса...Докладно

22.07.2018 01:34

США фінансує освіту дітей за рахунок лотерей

За рік лотерея американського штату Південна Кароліна заробила рекордні 435 млн доларів. Таким чином, дохід збільшився на 30 млн дол. порівняно з минулим роком. Більша частина зароблених грошей буде спрямована на виплату стипендій американським студентам, на купівлю нових шкільних автобусів та оплату інших освітніх...Докладно

22.07.2018 01:33

Ваучер на освіту: хто може розраховувати на компенсацію від держави

Здобути затребуваний фах можна за державні гроші. Для цього слід отримати спеціальний ваучер на безплатну додаткову освіту, пише газета "Експрес". "Ним можуть скористатися особи вікової категорії "45+", страховий стаж котрих перевищує 15 років, — розповідає Наталія Кінь, заступниця начальника відділу організації профнавчання...Докладно

22.07.2018 01:32

Швеція виділить $1,7 млн для розвитку IT-освіти в Україні

Уряд Швеції уклав угоду зі шведсько-українською некомерційною організацією Beetroot Academy для розвитку мереж IT-шкіл в Україні. Ця співпраця включає в себе інвестиції в розмірі $1,7 млн. Про це повідомляє посольство Швеції в Києві у Facebook. Завдяки цій співпраці, Beetroot Academy зможе подвоїти кількість ІТ-шкіл...Докладно

22.07.2018 01:31

В Україні є чудовий закон про вищу освіту, але його постійно змінюють у гірший бік – експерт

«У 2014 році був прийнятий закон про освіту (закон України «Про вищу освіту») – чудовий закон. Цей закон набрав чинності в 2016 році. І знали б ви, скільки [відтоді до нього] внесено поправок (понад 20 змін – Ред.) до цього закону в зворотній бік – і те відмінити і це відмінити…» – сказав в ефірі програми «Київ LIVE» телеканалу...Докладно

22.07.2018 01:30

Петро Порошенко підписав важливий документ про освіту

Президент Петро Порошенко підписав важливий документ про освіту, який передбачає залучення коштів і технічної допомоги Фінляндії при реформуванні цієї системи в Україні. Про це пише 1NEWS, посилаючись на OBOZREVATEL. Йдеться про Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Фінської Республіки про...Докладно

22.07.2018 01:28

Більше новин рубрики "Освіта та наука в Україні"

Новини інших рубрик

Більше новин