Оптимізація мережі ВНЗ

Задавненими є проблеми мережі вищих навчальних закладів. На сьогодні найгострішими є чотири з них.

По перше - в Україні на 46 млн. населення, яке щорічно зменшується, є аж 904 вищі навчальні заклади, коли у розвинених країнах із таким самим населенням їх кількість не перевищує й сотні. Це є прикрим джерелом недовіри світової спільноти до якості освіти в Україні, що формує далеко не найкращий імідж нашій нації.

Потрібно дати чітке, усім зрозуміле означення "вища освіта", бо повторювання "І-ІV", чи там "ІІІ-ІV" рівень акредитації яскраво свідчить, що тут ми розминулися з правдою. Чи не зняти нам ці рівні акредитації?

По друге - вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам і відомствам, що теж є далеким від оптимальності. Це своєрідне "натуральне господарство", хоч як би не захищали представники галузей "свої" навчальні заклади.

По третє - середня кількість студентів вищих навчальних закладів України становить 6,6 тис. осіб. Причому, в половині з них цей показник менший за середній, а у комунальних і приватних - значно нижчий.

По-четверте, однією з найболючіших проблем вищої школи - є відокремлені структурні підрозділи. На сьогодні їх зареєстровано 1005 (а є й такі, про які ніхто не знає), - тобто більше, ніж самих навчальних закладів.

Без сумніву, окремі з них відповідають своєму призначенню, але абсолютна більшість - ні. І особливо ті, котрі здійснюють повномасштабну підготовку від прийому до випуску. До речі, диплом про вищу освіту, здобуту в відокремленому структурному підрозділі, видає базовий навчальний заклад.

Я прошу ректорів ще раз повернутися до розгляду цього питання і дати, передусім собі, відповідь на запитання: - Чи співрозмірні ті гроші, що вносять студенти як плату за навчання у відокремлених структурних підрозділах, тому негативному розголосу, якого набуде весь навчальний заклад після ретельної перевірки їхньої діяльності відповідними контролюючими органами з оприлюдненням матеріалів перевірок?

Серйозною проблемою діючої мережі вищих навчальних закладів є також багаторічне дублювання підготовки з окремих напрямів і спеціальностей у межах певного регіону.

Я думаю, що на часі кардинально переглянути мережу вищих навчальних закладів, визначальним критерієм яких має стати стан і якість наукових досліджень у них. Адже, як результат - реальні наукові дослідження проводяться лише у 164 з 351 діючих вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Для цього, у першу чергу, необхідно:

• провести поетапну та добре продуману передачу вищих навчальних закладів, які підпорядковані іншим міністерствам і відомствам, до сфери управління Міністерства освіти і науки;
• оптимізувати впродовж 2009 - 2010 років мережу вищих навчальних закладів шляхом їх об'єднання і створення ефективних університетів із урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб щодо фахівців із вищою освітою.

Це дозволить:

• створити регіональні, дослідницькі університети, в яких буде зосереджено високий науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал;
• вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення як для навчального процесу, так і для наукових досліджень;
• уникнути дублювання та підготовки надлишкової кількості фахівців з окремих напрямів і спеціальностей.

Сподіваюся, що міністерство отримає розуміння з боку галузевих міністерств і підтримку Уряду у справі централізації управління вищими навчальними закладами.

Доповідь Міністра освіти і науки
на підсумковій колегії МОН України
"Вища освіта України - європейський
вимір: стан, проблеми, перспективи"
(21 березня 2008 року, м. Київ),
джерело: офіційний сайт МОН України

Попередня сторінка розділу: Статті