Майбутнє за університетами V рівня акредитації!

В рамках цьогорічних Днів науки в НаУКМА ми вирішили підготувати матеріал, у якому хотілося б оглянути основні здобутки і перспективи наукової діяльності в Могилянці. Звичайно, ми розуміємо, що в одному матеріалі важко охопити досягнення одного університету (а тим більше, НаУКМА) навіть за 1 академічний рік. Але ми спробуємо намітити бодай пунктирно найважливіші перспективи і підсумки.

Завдання класичного університету європейського зразка полягає не лише у наданні навчальних послуг студентам як "школярам вищого рівня". Університет - це, передовсім, науково-навчальний конгломерат таких дослідницьких осередків як інститути, школи, лабораторії, групи, центри тощо. "Навчальні" завдання університету реалізовуються в основному на бакалаврському та магістерському рівнях, тоді як на третьому рівні (в аспірантурі та докторантурі) мусить відбуватися логічний перехід саме до пошуково-дослідницької роботи, коли студент отримує статус молодого науковця і починає плідно працювати у колі не просто викладачів та професорів, а насамперед, старших та досвідченіших колег.

Однак, слід визнати, що сьогодні в Україні більшість університетів є переважно навчальними установами. Не кожен з кількох сотень вітчизняних вишів, приблизно 80 з яких "національні", має достатню "критичну наукову масу" для створення власних потужних науково-дослідних та науково-навчальних центрів і лабораторій. Натомість існують численні інститути НАНУ, в яких наука розвивається фактично "паралельно до університетів". З метою ліквідації такої "паралельності" та задля модернізації вітчизняної вищої освіти в МОН розробили Державну цільову науково-технічну та соціальну програму "Наука в університетах" на 2008 - 2012 роки.

У рамках виконання цієї програми Міністерство замовило групі фахівців НаУКМА науково-технічну роботу під назвою "Розробка нормативно-правової бази утворення та функціонування в Україні нових організаційно-структурних форм науково-навчальної діяльності університетів (академій)". Про результати аналізу західного досвіду поєднання науки та освіти в університетах та правові можливості впровадження нової моделі університетів західного зразка в умовах чинного українського законодавства розповідає віце-президент НаУКМА з науково-навчальних студій, доктор філологічних наук, професор Володимир Моренець.

- Володимире Пилиповичу, розкажіть, будь ласка, для читачів АП, яким чином можна активізувати наукову діяльність університетів та поглибити її взаємодію з навчальним процесом?

- Світовий досвід свідчить, що точкою органічного поєднання наукової і навчальної діяльності в університеті є третій, найвищий освітній цикл підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації. Саме на цьому рівні підготовки "лабораторія" стає аудито-рією (і навпаки), а "слухач" чи "студент" - суб'єктом наукової дії. За сучасною європейською практикою - аспірант, точніше - докторант, слухач структурованих док-торських програм, молодий науковець і водночас той, хто навчається у ході власних досліджень. Ці останні він обов'язково викладає академічній спільноті у вигляді ре-зультатів, що стають новим навчальним матеріалом. В одній особі він - і засвоювач знань, і продуцент нових ідей, і їх упоширювач. Саме досягнута на цьому етапі єдність науки та освіти забезпечує якість усіх інших рівнів вищої школи.

- В МОН також пропонують створювати у вишах науково-дослідні та науково-виробничі інститути, однак, Ви не раз зауважували, що якості вищій освіті це не додасть. Чому?

- Можу з певністю сказати, що суто академічні за функцією і покликанням науково-дослідні осередки діють "паралельно" з освітнім механізмом так само, як і потужний науково-дослідний світ НАНУ, через що вивести на світовий рівень цей механізм їй складно. Вся справа - в подоланні цієї "паралельності"! Зарадити цьому, на нашу думку, може реформування, а точніше - створення третього циклу освіти, тобто докорінні зміни у способі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Наголошуємо: йдеться не про перейменування чи взаємне визнання наукових ступенів на міжнародному рівні, а про зміну процесу підготовки молодого науковця. Зараз цей процес у вітчизняних університетах не контролюється і не відстежується. Бакалаврські та маґістерські програми, що вводяться в дію, проходять фаховий контроль - акредитуються, в результаті чого університетові присвоюється відповідний рівень (ІІІ-й або ІV-й), тоді як аспірантські програми - не акредитуються. З огляду на це ми пропонуємо не вигадувати якихось "дослідницьких університетів", а й надалі розвивати діючу систему: запроваджувати третій цикл освіти і відповідно його акредитувати.

- Замість запропонованих МОНом "дослідницьких" вишів група могилянських науковців пропонує запровадити V рівень акредитації для вже існуючих. Володимире Пилиповичу, а якими будуть умови одержання цього рівня для університетів?

- Мені здається, що, використовуючи можливості Державної програми "Наука в університетах", варто ввести об'єктивну диференціацію між тими вітчизняними ВНЗ, які покликані бути якісними ретрансляторами уже набутої суспільством суми знань, і тими, які цю суму знань примножують у ході власної науково-навчальної діяльності. Ці останні можна називати університетами нового типу ("сучасними", "дослідницькими", "новаторськими", "передовими" тощо), але з огляду на вже наявну систему вітчизняної ієрархізації ВНЗ видається логічним їх назвати університетами V рівня акредитації. Інтенцією представлених нормативно правових актів є, щоб саме ці університети стали закладами, де навчальний матеріал виникає у процесі власних актуальних наукових досліджень і де критична наукова маса нарощується до прийнятного (у світлі західних стандартів) рівня. Саме в університетах, де молоді вчені проходитимуть вишкіл в якості учасників структурованих докторських програм (за типом Ph.D), зникатиме "паралельність" високої академічної науки, яка розвиватиметься не "обік" і не "при", а в університеті.

- Чи дозволить впровадження обмеженого експерименту з утворення університету V рівня акредитації розрубати "гордіїв вузол" ВАКУ?

- Ми бачимо це так, що в університетах ІІІ-ІV рівня акредитації рішення про присудження диплому кандидата наук і надалі прийматиме спецрада, а сам диплом і надалі видаватиме ВАК. Підконтрольна залежність вишів ВАКУ зберігатиметься, але університет, який акредитує свій третій освітній цикл і набуде статусу університету V рівня акредитації, сягатиме вищого стану автономності і отримуватиме право видавати диплом доктора філософії.

Таким чином, можна реалізувати ідею автономності університету, впровадити новий ступінь доктора філософії паралельно з існуючими ступенями, і водночас гарантувати державний контроль за якістю підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації. При цьому функції МОНУ і ВАКУ розмежовуватимуться: остання відстежуватиме якість "випускового продукту" - кандидатів і докторів наук, тоді як МОНУ через процедуру акредитації, контролюватиме якість процесу підготовки й обґрунтованість видачі дипломів доктора філософії. Така поступовість відповідає Болонським зобов'язанням України і водночас не створює небезпеки "тиражування" ступеня доктора філософії ВНЗ, де критична наукова маса відсутня.

- Подібне використання можливостей Державної програми "Наука в університетах" суттєво полегшить виконання Україною Болонських зобов'язань щодо впровадження третього циклу вищої освіти (який завершується присудженням ступеня "доктор філософії" (Ph.D.) до 2010 р.

- Саме так, адже розвиток науки в університеті прямо пов'язаний з Болонськими зобов'язаннями України і реформою третього циклу освіти, елементом якого є науково-навчальні центри, однаково відкриті і в наукову лабораторію, і в навчальну аудиторію структурованих докторських програм. Університет, що досягає такої органічної єдності наукового пошуку й навчальної роботи, стає університетом нового типу, а в нашій системі - університетом V рівня акредитації.

- Як Ви прокоментуєте результати наукових проектів в НаУКМА, що відбулися протягом 2008 року?

- Передовсім, хочу зазначити, що у 2008 році сума коштів на дослідницькі проекти в НаУКМА, виділених Фондом "Відродження" (а це більш як півмільйона гривень) фактично зрівнялася з державним фінансуванням, що становило близько 900 тис. грн. На жаль, наступного року держава скоротила свої видатки на університетські наукові проекти, тому в 2009 році ми можемо розраховувати лише на близько 600 тис. грн. У будь-якому разі з результатами по всіх проектах можна буде ознайомитися під час різноманітних заходів та наукових конференцій, що будуть проводитися в рамках "Днів науки в НаУКМА". І попри зменшення держфінансування, ми чекаємо на збільшення підтримки з боку Фонду "Відродження", а також на нові перспективні проекти від могилянських вчених.

Юлія Морозюк, студентка ФГН-4

Попередня сторінка розділу: Статті