Чим живиться професор? Студенти годують ідеями своїх викладачів

У наш амбітно-прагматичний час кожному зрозуміло - вчитися ніколи не пізно. Ось і йдуть за другою, а то і третьою вищою освітою інженери, юристи, підприємці. Багато хто з них вже керує підприємствами або посідає там провідні позиції. З їхніх учбових робіт можна довідатись, наприклад, про стратегію перспективного розвитку реального ЗАТ або структуру штатного розкладу конкретного ТОВ. Ця життєва фактура епохи економічного підйому - найцінніший матеріал для нових вузівських підручників. Але чому ж їх автори - інститутські викладачі - іноді використовують його без згоди своїх студентів? Як стають жертвами плагіаторів, з'ясовувала оглядач "Известий" Лариса Калліома.

- Контрольні висилаємо на мою поштову скриньку, економимо час один одного, - Олена Герасимова пригадала слова викладача із "Організаційного проектування", коли надсилала йому листа зі своєю роботою. А через рік після диплома на підручник з такою ж назвою і авторством того ж Володимира Барінова Олена наткнулася в інтернеті. Читаючи сторінку за сторінкою, раптом зрозуміла, що 12 з них написані... нею самою! Книжковий текст майже дослівно повторив ту, її студентську роботу. В ній - всі тонкощі і нюанси керованого нею ТОВ "Юрколегія".

А де контрольна?

- За другою вищою освітою до Інституту економіки і фінансів "Синергія" при академії Плеханова я пішла, коли зрозуміла: мені, юристу, не вистачає навичок менеджера-керівника, - зізнається Олена, - у тій роботі я теорію предмету приміряла до практики нашого підприємства. І ця інформація не призначалася для підручника, який Міністерство освіти тепер рекомендує для підготовки керуючих кадрів. Як таке могло статися? І чому у такому випадку я не вказана автором цього розділу підручника?

Ці питання колишня студентка спочатку задала керівництву інституту (монографія видана науковою радою вузу), але, одержавши відповідь "випуск підручника - особиста справа викладача", переадресувала судові.

На засідання принесла оригінал своєї роботи, щоб суддя міг переконатися: автор тексту вона, Олена Герасимова. Прочитавши, суддя погодився - принесена робота написана позивачкою. Але до предмету судової суперечки - 12 сторінок підручника - це не має жодного відношення, там текст не її! У позові про захист авторського права відмовити! "Немає жодного доказу того, що студентка Герасимова передала свою роботу викладачу Барінову", - пояснили своє рішення у Москворецькому суді. Призначати експертизу її комп'ютера, щоб встановити факт відправки листа, - суд вирішив, що це зайве. У відомостях же або журналах не знайшлося жодної відмітки про здачу Оленою Герасимової її роботи. З'ясувалося, що в інституті зберігають тільки курсові або дипломні, а це була звичайна контрольна...

- Довідавшись, що я пишу книгу, Герасимова сама розповіла мені про структуру свого підприємства, але жодних письмових робіт я від неї не одержував, - заявив у суді Володимир Барінов і йому повірили.

Креативний диплом

Свої дипломи спеціалістів виставкових технологій петербурженки Алла Светухіна і Марія Флетчер одержали в Інституті підвищення кваліфікації інформаційних працівників (ІПКІП) у Москві. Як зізнаються колишні студентки, вибір навчального закладу для них був очевидний: ІПКІП - єдиний у країні вуз, що видає диплом про додаткову вищу освіту у галузі, якою і Алла, і Марія професійно займалися не перший рік. Перша вибрала темою своєї випускної роботи "Аналіз нормативно-правового забезпечення виставкової діяльності в Росії", друга описала оригінальний проект виставки електроніки, розробником якого була сама.

- Коли я одержувала диплом, навіть не звернула уваги на те, що тема випускної кваліфікаційної роботи там не вказана, - згадує Марія Флетчер, - комісія відзначила мій креативний підхід, а завідуючий кафедрою виставкової діяльності Володимир Петелін зізнався, що вражений розмахом мого проекту.

Минуло понад рік, перш ніж Марія змогла зрозуміти: те, що відбулося - не випадковість. Їй подзвонила Алла і сказала: "Замов у інтернеті "Основи менеджменту виставкової діяльності", це Петелін підручник випустив, нас з тобою там багато".

"Ви - невдячні учні"

Алла Светухіна вже направила запит у видавництво (там у відповідь промовчали), інститут ("Петелін тут більше не працює, йдучи, узяв з собою ваші випускні роботи") і зв'язалася з самим автором. Спілкування з колишнім викладачем було не з легких.

- Він спочатку говорив, що в рукописі посилання на мою роботу було, але у видавництві його чомусь видалили, - розказує Алла, - а потім його тон і лексика різко змінилися: "Я - вчитель, усьому вас навчив, а ви - невдячні учні, і нічого я вам не винен".

З'ясування стосунків продовжилося у Басманному суді. Колишні студентки розповіли про те, що Петелін за час навчання прочитав в групі у Марії одну лекцію з діловодства (це його спеціальність), а у Алли його занять не було зовсім. З готовим текстом її випускної роботи він ознайомився напередодні захисту.

- А чи існували роботи, на авторстві яких наполягають позивачки? І взагалі, чи навчалися вони в інституті підвищення кваліфікації? - ці несподівані запитання Володимира Петеліна спантеличили навіть суддю, а колишні студентки перезирнулися - Петелін, судячи з усього, знав, про що говорив: разом з випускними роботами з вузу зникли їхні особисті справи і фінансова документація, ніби і не вчилися вони там...

Рішення суду для обох стало передбачуваним: "Встановити авторство робіт Светухіної і Флетчер не є можливим через відсутність оригіналу. Використання їх у підручнику Петеліна В.Г. відповідно також неможливе".

Після своєї поразки в суді Алла з Марією з'ясували для себе головне: у студентів також є права на авторство своїх творчих робіт, але захистити їх - це ціла наука. І цьому також потрібно вчитися!

Інформація кочує з підручника в підручник

Частіше за все схожість текстів простежується у підручниках з юриспруденції. Причина - велика кількість цитат із законів. Професійна мова юристів дуже специфічна. Суворі формулювання не припускають вільного тлумачення, через що багато текстів схожі між собою немов близнята.

За деякими даними, в інтернеті нині розміщено понад мільйон електронних версій наукових книг. З них близько двох десятків тисяч - оригінальні. У решті видань же можна побачити цілі масиви інформації, що запозичені з інших книг.

Тим часом вважається, що майже 80% студентських робіт створені шляхом компіляції раніше написаних рефератів, курсових і дипломів. І лише 20% студентів можуть з упевненістю сказати, що займалися справжньою науковою творчістю і створили оригінальну, авторську роботу.

Юрист Олена Герасимова: "Здавати роботу викладачеві треба під розписку"

Будь-яка учбова або студентська робота, незалежно від призначення і цінності, може стати об'єктом авторського права. Для цього твору (так за законом РФ "Про авторські і суміжні права" називається результат будь-якої творчої діяльності) треба надати об'єктивної форми: написати від руки, надрукувати на машинці, роздрукувати на принтері. Всі учбові роботи треба готувати у двох екземплярах - для себе і для викладача. В обов'язковому порядку всі сторінки роботи треба прошивати (щоб не було потім розмови: "цього листочка тут не було"), ставити точну дату написання роботи (дату створення твору) і прізвище (доказ вашого авторства). Здавати роботу викладачеві треба під розписку. Якщо факт плагіату все ж таки трапиться, всі докази у вас на руках. Спочатку зверніться до вузу і письмово висловіть свої претензії. Якщо вуз проігнорує вас, йдіть до суду. Згідно із законом автор має право вимагати з порушника авторських прав відшкодування збитків або виплати компенсації у розмірі від 10 тисяч до 5 мільйонів рублів.

Декан московської школи управління Сколково Вілфрід Ванхонакер: "Забудькуватість" може обернутися інтелектуальною крадіжкою"

Питання авторського права - це не тільки юридичні, але і етичні норми. У цивілізованому академічному середовищі просто не можна не посилатися на джерело. Некоректність або "забудькуватість" щодо згадки джерела може бути інтерпретована як плагіат, що є інтелектуальною крадіжкою. Якщо використовуються матеріали, що не охороняються законом про авторське право, але є результатом спільної роботи, наприклад, студентів або факультету, то школа повинна сама задавати стандарти, які, як мінімум, гарантують обов'язковість згадки авторства студентів.

Переклад статті
"Чем питается профессор",
джерело:"Известия науки"

Попередня сторінка розділу: Статті